* * *

Радіо й відеофони безперервно передавали вісті з Марса.

«Фотонна ракета-2 — тепер вона була точно розпізнана — перетнула орбіту Юпітера і, ескортована «Зорею» та ще двома дослідницькими міжпланетними кораблями, йде на зближення з Марсом. Академік Таджибаєв прибув на Марс. Для посадки фотонної ракети вибрано ракетодром Скіапареллі в Пустелі Примар. Навідні станції Марса почали роботу. Фотонна ракета, продовжуючи гальмування, наближається до Марса. Посадка очікується на третю земну добу. Академік Таджибаєв відмовляється давати інтерв’ю до огляду апаратури ракети. Фотонні кораблі відкривають землянам надійний шлях до інших сонячних систем. Монтаж ракет Четвертої зоряної припинено. Наступна зоряна експедиція покине одну з планет Сонячної системи на фотонних космічних кораблях конструкції академіка Таджибаєва. Фахівці вважають, що велику, добре споряджену зоряну експедицію можна відрядити через п’ять-сім років. Повернення першої фотонної ракети з людьми, відправленої два роки тому, можна чекати через шістдесят-сімдесят земних років. Для астронавтів тривалість їх польоту не перевищить десяти-дванадцяти років…»

Леона кинулася до розмовного відеофону. Викликала інститут у Алма-Аті. Їй відповіли, що Кранц почуває себе зле, підійти до екрану не може.

Через три години Леона була в Алма-Аті. Атомобіль за кілька хвилин домчав її з ракетодрому до старовинного котеджу біля підніжжя гір, у якому жив Кранц. У напівтемному прохолодному холі нікого не було, й Леона пробігла нагору, в робочий кабінет Кранца. Старий лежав на широкому тапчані, висунутому зі стіни. Дві незнайомі жінки — літня й молода — у білому одязі стояли біля нього. На шерех прочинених дверей одна з них озирнулася і зробила Леоні застережний знак пальцем. Леона слухняно відступила, безшумно зачинила двері.

Проте молода жінка тут-таки вийшла в коридор і запросила Леону увійти:

— Він бачив вас і хоче говорити. Але не хвилюйте його. Він дуже кволий.

Кранц жестом запросив Леону сісти на край тапчана. Тихо, розділяючи слова довгими паузами, заговорив:

— Радий, що ти приїхала, дівчинко… Мовчи — знаю, чому ти тут. Хотів сам покликати тебе… Обрахунок, переданий опівдні, зробив я. Твій батько після повернення назве точніші цифри, але порядок їх не зміниться.

— Значить…

— Ні, ще нічого не значить. Час — важкий і наполегливий супротивник, але він відступить перед нами. Як твоя робота? Як і раніше нічого?..

— Нічого…

— Ти випробувала варіанти, які ми обговорювали?

— Усі. Мені здається, машини… безсилі. Навіть ваші машини.

— Так. Це добре. Зрозумій, це добре, Леоно. Це ще один доказ, що писемність неземна. Машини спираються на логіку нашого земного мислення. А там логіка мислення була іншою, цілком іншою. Відстоюй це у дисертації. І шукай інші шляхи.