Таджибаєв ледь помітно знизав плечима:

— Якби Артур Кранц був живий…

— Не те, батьку… Я добиватимуся участі в експедиції, як усі… Зрозумій, як усі… І лише одному тобі сказала про Кранца. Щоб ти зрозумів. Постарайся зрозуміти мене, батьку… Тоді нам легше буде розлучитися.

— Наша розлука може виявитися розлукою назавжди, дочко. Я не мрію прожити стільки, скільки прожив Кранц.

— Ти проживеш ще довше, батьку. З кожним десятиліттям люди житимуть довше. Я певна, ми ще зустрінемося всі разом — ти, я, Юра…

* * *

Конкурс мав бути серйозний. Але, дивно, Леона майже не хвилювалася. Вона була переконана, що полетить. У складі експедиції дев’ять інженерів-кібернетиків. Вона буде одним з них. Якби у неї запитали, звідки ця впевненість, вона не змогла б пояснити… Подумки вона вже прощалася з Землею. Думала про те, що довго не побачить цього дивовижного неба, гарячого й ласкавого сонця, яскравих квітів, і океану, і старих міст, тихими вулицями яких так любила бродити у вечірні години. Ці думи були з нею постійно, але тепер вони не завдавали болю. Лише овівали все запоною тихого задумливого смутку. І вже не лякали роки, які належало провести в тісному просторі зорельота. Там з нею будуть спогади про Землю. Все, що її оточує зараз, збережеться в пам’яті, буде при ній завжди, як найбільший зі скарбів, якими будь-коли володіла людина. Про повернення Леона зараз не думала. Це дуже далеко; воно, звісно, настане, як настає сонцесхід після довгої важкої ночі. Але ніч ще лише починається. Її треба пережити…

Вступні випробування і перші два тури конкурсу Леона пройшла успішно. Третій тур мав відбутися у Всесвітній академії в Москві. Тут голосування було відкритим і одним із членів конкурсної комісії був батько.

Коли настала черга Леони, академік Таджибаєв підвівся і хотів покинути залу засідань. Головуючий зупинив його.

— Ця кандидатура, ймовірно, не вимагатиме голосування, — сказав головуючий. — Я не сумніваюся, що доктор Леона Таджибаєва отримала б необхідне число балів, щоб узяти участь у експедиції. Але, виконуючи передсмертну волю Артура Кранца, висловлену ним у заповіті, прошу затвердить кандидатуру Леони Таджибаєвої поза конкурсом. Ось відповідний пункт заповіту Артура Кранца.

Головуючий натиснув кнопку на невеликому пульті, і в тиші зали почувся хрипкий різкий голос померлого академіка.

— Я, Артур Кранц, йдучи з життя, прошу ввести мою ученицю Леону Таджибаєву до складу учасників четвертої зоряної експедиції, якщо вона захоче взяти в ній участь і відповідно до її наукових кваліфікацій.