— Тоді залишається припустити, що виробки пройдені пінгвінами або тими мавпоподібними примарами, які відвідали нас сьогодні вночі.

— Ким вони пройдені, спробуємо встановити пізніше, — сказав Рассел. — Один з наших товаришів ще знаходиться там. Ймовірно, з ним трапилося те саме, що з Генріхом.

— Джек має рацію, — спохмурнів Лоу. — Треба діяти, а не базікати. Стоноре, ми чекаємо твоїх розпоряджень.

— Один з нас мусить залишитися з Генріхом.

— Чудово… Залишайся ти, а ми з Джеком ідемо шукати Тойво.

— Але я хочу сам побачити те, що Джек називає виробками.

— Тоді командуй, а не балакай!

— Далебі, залишся ти, Фреде, — поспішно сказав Стонор. — До речі, треба полагодити передавач і встановити зв’язок з лікарем. Ніхто не зробить це краще від тебе.

— Слухаюсь, шефе. І забирайтеся мерщій під землю чи під лід, якщо завгодно, — ввічливо запропонував метеоролог, відкриваючи ляду крижаного тунелю.

* * *

— Як далеко ми спустилися, Джеку?

— Я розмотав близько п’ятисот метрів шнура. Якщо врахувати повороти, ми знаходимося метрів за чотириста по прямій від крижаної печери.

— Скільки шнура залишилося?

— Ще стільки ж.

Рассел і Стонор поволі спускалися похилим проходом, вирубаним у суцільній товщі лав. Чорні стіни виробки тьмяно блищали у променях рефлекторів.

— Тут поворот.

— Значить, ми йшли розрізом, що веде до сусідньої жили, Джеку. Ось і він сам. Дивися, майже чистий ураніт.

Стонор з силою вдарив молотком по гладкій стелі виробки.