— А сьогодні вранці?

— Сильніше, але не так, як зараз.

— Магнітна буря? — запитав Батсур, звільняючись від навушників.

Озеров із сумнівом похитав головою.

— Шкода, що в нас немає магнітометра[211], — відзначив Батсур.

— Перевіримо, як поводяться компаси…

Всі троє дістали гірські компаси і звільнили стрілки. Стрілки, поколивавшись, завмерли без руху.

— Ніякої магнітної бурі немає, — сказав Озеров, ховаючи компас у футляр.

Підійшов Пігастер. Він уже встиг злазити на найближче узвишшя і оглянути в бінокль околиці.

Почувши про несправність радіо, Пігастер узяв навушники і скептично посміхнувся.

— Мене дивує ваша наївність, панове, — сказав він. — Приймач у повному порядку. Просто десь зовсім близько, під самим нашим носом працює глушильна станція. Станція, яка глушить іноземні передачі.

Озеров і Батсур перезирнулися і не могли стримати посмішок. Жора, якому переклали слова Пігастера, неґречно фиркнув.

— В усякому разі, дуже схоже на роботу такої станції, — виправився Пігастер, посмикуючи сивими бровами.

Кілька разів, поки готували вечерю, Жора брався за передавач. Тріск у навушниках не стихав, але й не посилювався. Здавалося, десь зовсім поряд невидимі руки розривали нескінченні, туго натягнуті полотнища. В одноманітному дзвінкому тріску не було чутно жодної станції.

Озеров задумливо дивився на багаття, в якому горіли сухі гілки карагани. Таких перешкод у радіозв’язку не було дев’ять років тому. З чим можуть бути пов’язані ці дивні порушення в ефірі? І яку площу вони захопили?

Цієї ночі Озеров спав кепсько. Йому снилося, що він блукає в холодній непроникній імлі. Під ногами сипкий пісок, навколо вітер і густа пітьма. Навпомацки він наткнувся на якусь стіну. Вона холодна й шорстка, мов базальтові урвища плато. У ній є продуховини й шпари. Крізь них проникає далеке оранжеве світло й доноситься тріск розриваних тканин, нескінченний тріск, як у навушниках радіопередавача.

«Це сон», — подумав він і змусив себе прокинутися.

Була глупа ніч. Ледь спалахувало догораюче багаття. У чорному пронизливо холодному небі яскраво іскрилися зірки. Вітер стих, і глибока тиша простяглася над пустелею. Ось поряд застогнав уві сні Жора й знову стало тихо.

Не вилазячи з мішка, Озеров закурив люльку, лежав, прислухався.

Жамбал, згорбившись, нерухомо сидів біля вогнища, обхопивши руками вінчестер.