— Маєте раціюЁ, сер.

— Агов, Марвіне, це ти? — сказав Зафод у трубку. — Як ся маєш, хлопче?

Настала невеличка пауза, після якої почувся слабенький голос.

— Гадаю, варто вам повідомити, що я дуже пригнічений, — сказав він.

Щоб краще було чути, Зафод прикрив трубку долонею.

— Це Марвін, — почулося з того кінця.

— Привіт, Марвіне, — гукнув він у трубку, — ми тут чудово розважаємося.

Наїдки, напої, трохи лаємося, а Всесвіт тим часом летить під три чорти. Де тебе можна знайти?

Знову пауза.

— Знаєте, тільки не треба вдавати, що ви цікавитеся мною, — нарешті промовив Марвін. — Я прекрасно розумію, що я всього-на-всього робот-слуга.

— Гаразд, гаразд, — сказав Зафод, — але де ти зараз є?

— «Ввімкни передню тягу, Марвіне», — наказують вони мені, — «відчини шлюз номер три, Марвіне», «чи не міг би ти, Марвіне, підняти з долівки той папірець?» Чи міг би я підняти папірець! Це вони наказують мені, у кого мозок не менший за цілу планету…

— Егеж, егеж, — у голосі Зафода заледве чи можна було вловити бодай натяк на співчуття.

— Але я уже звик до зневажливого ставлення, — бубонів Марвін. — Я можу навіть піти і вилити собі на голову відро води, якщо побажаєте. Чи не хочете ви, щоб я вилив собі на голову відро води? У мене воно напохваті. Зачекайте хвилинку.

— Агов, Марвіне… — вставив слово Зафод, але вже було надто пізно. З трубки почулося дивне калатання і плюскіт води.

— Що він каже? — запитала Тріліан.

— Нічого, — відповів Зафод, — він просто зателефонував, щоб вилити перед нами душу.

— Ну ось, — почувся голос Марвіна, який знову повернувся до телефону. Навіть було чути, як з нього стікає вода. — Я сподіваюся, тепер ви задоволені…

— Еге ж, — перебив його Зафод, — а тепер, будь ласка, скажи, де ти є?.

— Я на стоянці, — відповів Марвін.