— На стоянці? — запитав Зафод. — Що ти там робиш?

— Я ставлю зорельоти на стоянку. Що ж іще можна робити на стоянці?

— Гаразд, далеко не відходь. Ми вже йдемо до тебе.

У наступну мить Зафод уже зірвався на рівні ноги, кинув трубку і залишив підпис на рахунку — «Хотблек Дезіато».

— Рухаймося, — сказав він, — Марвін на стоянці. Ходімо вниз до нього.

— Що, він робить на стоянці? — запитав Артур.

— Доглядає за транспортом. Що ж іще, недотепо?

— А як же кінець Всесвіту? Ми ж не побачимо основного.

— Я уже усе бачив. Мотлох, — недбало кинув Зафод, — просто йикилев хубив, та й по всьому.

— Що, що?

— Великий вибух, але навпаки. Ходімо, ну ж бо, рухайтеся.

Мало хто з присутніх звернув на них увагу, коли вони пробиралися між столиками до виходу. Усі погляди були прикуті до жахів, що діялися на небі.

— Зараз можна спостерігати ефектне явище, — коментував Макс, — якщо уважно придивитися, то у лівому верхньому кутку на небі можна побачити, як закипає зоряна система Гастроміл і перетворюється на ультрафіолетове випромінювання. Є тут хто із зоряної системи Гастроміл? Десь ззаду почулося кілька несміливих вигуків.

— Що ж, — на обличчі Макса розпливалася сяюча усмішка, — уже надто пізно хвилюватися, чи не залишили ви, бува, праску ввімкненою.

РОЗДІЛ 18

РОЗДІЛ 18

Головне фойє ресторану було майже безлюдним, але Форд прямував до виходу Зиґзаґами, наче постійно обминав когось.

Зафод міцно вхопив його за плече і сяк-так завів до кабінки біля протилежної стіни холу.