Пела помітила на екрані ГРЛ позначки ґиргів. «Павуки» зреагували на атаку першими, але кільком ксеноморфам удалось дістатись до острівця.

Пела побачила, як повз неї промчала неймовірно швидка тінь. Вона запізно активувала свій «страйкер» і не стала стріляти навздогін.

— Сержанте, у нас перші втрати, — повідомив Мурик. — Раджива вбито, а Пламенові відірвало ногу. Ми спалили трьох тарганів, а «павуки» шістьох. Здається, один все ж таки прорвався.

Південніше острівця виросла світлова колона. «Орбіта-шість» почала випалювати ділянку, де зникла група «командос». Нова хвиля розпеченої пари прокотилась острівцем, але цього разу гідротермічний удар не захопив Пелу зненацька. Вона згрупувалась, вчепилась кігтями екзоскелета у переплетене гілляччя і встояла.

«Ти стаєш воїном, леді-матрос Махоніко!» — зробила вона собі комплімент. І побачила ґирга.

Ксеноморф вистрибнув із туману просто перед нею. Він стояв на міцних задніх кінцівках і здавався одного з Пелою зросту. Від нього линули фізично відчутні хвилі хижої цілеспрямованої сили. І ще щось таке, чого Пела не могла ані зрозуміти, ані, тим більше, виразити словами. Вона здивувалась, що бачить такі деталі на панцирі ґирга, як ребраті щитки на пронотумі[60], рухливі хвостові відростки і компенсаційні гребені уздовж чорних боків чужого. Ґирг завмер, лише ворушились панцирні пластини, що прикривали його смертоносний хобот. У скрипливому звуці, що супроводжував їхнє ворушіння, було щось таке відразливе і чуже людській натурі, що Пелу пересмикнуло від огиди. Дівчина почала наводити ствол свого «страйкера» на ксеноморфа, але її випередили. Хмарка плазми оповила чужу істоту, й та розсипалась на грудки розпеченого попелу. Задні кінцівки ґирга, які не потрапили під плазмовий потік, впали, немов відрубані гілки, і почали судомно сіпатись. Пелі здалось, що кінцівки повзуть до неї, вона скрикнула й відстрибнула.

— Це ж якесь чудо, Пем, — поряд із Махоніко виникла Ясмін. — Він стопудово мав тебе зжерти.

— Д-дякую… — прошепотіла Пела. Зуби в неї дрібно клацали, автоматика не встигала збирати піт, і той заливав очі.

— Нема за що… Ти вмієш гіпнотизувати ґиргів?

— Я… Я не знаю.

— Цікаво! — з багатозначною інтонацією мовила Ясмін і зникла в тумані.

Капітан-лейтенантові Со Лаю довірили командування мобільними групами на трикілометровій ділянці фронту. Адмірал Кортней поставив перед десантниками Флоту і спецназом Джи Тау завдання утримувати основну масу ґиргів біля берегів Озера Кларта до того, як частини вісімнадцятої штурмової дивізії сформують друге — ширше й глибше ешелоноване — карантинне кільце навколо зараженого ґиргами району. Офіцери «командос» не питали, яким дивом опинилась на Сельві офіційно приписана до Першого флоту елітна штурмова дивізія. Вони зрозуміли, що командування багато чого передбачило і приготувало господарям ґиргів чимало сюрпризів. Також вони зрозуміли, що десантникам і «ті-ді» призначено героїчно загинути у сельвійських болотах.