— Скільки їх у вас?

— Шестеро, сір, включно із тим Максом, який здувся при висадці.

— Зрозуміло. Евакуаційна команда буде у вас за годину. Все?

— Є одна незрозуміла річ, сір.

— Доповідайте.

— Ґирги з якогось дива не чіпають оператора Махоніко.

— Себто? — не второпав Со Лай. — Поясніть.

— Вже тричі на її пост вибігали ґирги, зупинялись перед Махоніко, як загіпнотизовані або ж паралізовані, й так стояли, поки їх не спалювали.

— Дійсно, це дивна річ…

— Дуже дивна, сір. Феномен.

— Добре, Ґарсія, ми розберемось із тим вашим феноменом. Чекайте на евакуаторів.

«Людина вміє гіпнотизувати ґиргів? Силою думки зупиняти ці тупі й вперті машини для збирання м’яса? Якась містика! — подумав Со Лай. — Треба доповісти командиру бригади».

Він уже відкрив канал оперативного зв’язку зі штабом, коли отримав сигнал виклику з орбітальної бази. Со Лай перемкнув канал на «орбіту».

— Капітан-лейтенанте, до вас звертається координатор Служби Запобігання капітан-командор Тавберг.

— Слухаю вас, сір!

— Ви щойно отримали доповідь сержанта Ґарсії про певне незрозуміле явище.

— Так точно, сір!

— Наказую вам міцно забути цю доповідь, не включати її до рапортів і зведень, не розповідати про неї нікому. Жодній людині. За розголошення — трибунал і вирок за законами військового часу. Зрозуміли мене?

— Зрозумів, сір!

— Кінець зв’язку.