— Ти ж казала, що всі клони різні.

— Проте біда в нас одна. І ворог спільний. На війні усім знайдеться призначення.

— І «примітивним біороботам»?

— Їм також.

— Цікаво… — промурмотів крізь сон Росо. — Святиня клонів, шабля-передвісниця… Шкода, що Рю цього вже не почує. Малій подобались пригодницькі серіали.

Наталії дуже хотілося спати. Але страх перетворитись на поживу для бридких багатоніжок пересилював утому. Вона перевірила кількість зарядів у променевому пістолеті й зайняла спостережну позицію біля колони. Навколишня темрява та капання води викликали в пам’яті жриці-дастуран мозаїку спогадів. Авангардом з її пам’яті, як завжди, вилізло найбридкіше. Оргії в спальні намісниці, покарання, біль та приниження. Потім вона згадала, як посвячувала Бургу на останній бій. Як здійснювала ніргом-расідан, передаючи священному воїнові-мстителю таємну Силу. Як примовляла древні закляття, заплітаючи дрібні косички на ритуальній зачісці Бурги, як готувала священний напій, додаючи до нього краплі своєї крові. А хтива намісниця дивилася на все це, розважалась і не розуміла істинного, глибинного значення ритуалу. Нездатна була второпати, що на її очах виповнюють не лише її власну смерть, але й погибель всієї тричі проклятої Імперії.

Вона тоді зробила все правильно, і Бурга перемогла. Й не лише перемогла, а здійснила ключове жертвопринесення, запрошуючу офіру Спасителеві. Здійснила те, що, нарешті, після століть сподівань і розчарувань, зрушило каламутну вселенську рівновагу і запустило механізм очищення і Повернення. Саме з цього моменту почалось руйнування Імперії. Загинув кривавий тиран Туре Шактірі, проклятий Дім Ойзеле зійшов у небуття, ганебна смерть знайшла Унно та її посіпак, ображені планети почали війну зі знавіснілими загарбниками, клони знову відчули свою силу і згуртувались для майбутніх грандіозних повстань. Все-все, розуміла Наталія, вказує на близький прихід Спасителя.

Вона згадала, як несла священну шаблю веселими і грішними вулицями ноланської столиці, як у напівтемній кімнатці дешевого борделю сам Верховний жрець, стоячи на колінах, прийняв святиню з її рук та благословив її, дастуран, на смертельно напружене служіння Спасителеві. Тепер вона мала за будь-яку ціну зберегти таємницю шаблі. Не потрапити до рук імперців, які вміють витягувати секрети з відрізаних голів, обминути пастки піфійських відьом, що спроможні бачити думки. Вона знала, що виконає чин дастуран, навіть якщо для цього доведеться пройти крізь кубла ківсяків та адельм. Наталія відчула, що благословення мобедан мобеда все ще палає незгасимим полум’ям у її єстві, надає їй незламної міці й волі до здійснення пророцтв.