Професори Ден Брукс та Дебора Мак-Леннан з Університету Торонто забезпечили мене інтелектуальною стимуляцією академічного середовища без усякої бюрократичної й політичної мороки, притаманної академічним колам. Я в боргу перед ними за літри алкоголю й години дискусій щодо багатьох питань, порушених у книжці, а також щодо інших, які зовсім вас не обходять. До загального переліку тих, кому я вдячний, хочеться додати й Андре Брео, який надав мені прихисток на західному узбережжі, де я й завершив чернетку. Ісаак Шпіндель — справжній — допоміг, як завжди, з різноманітними нейрофізіологічними деталями, а Сьюзан Джеймс (яка також існує насправді, але в дещо ціліснішому форматі) розповіла, як до питання Першого Контакту могли б підійти лінгвісти. Ліза Бітон вказала мені на варті уваги статті, марно намагаючись вибачитися за те, що продала душу фармацевтичній промисловості. Лорі Ченнер виконувала роль піддослідного слухача і, ну гаразд, терпіла мене. Принаймні, певний час. Також дякую Карлу Шредеру, з яким ми билися за певні ідеї на рингу «свідомість проти інтелекту». Частини «Сліпобачення» можна розглядати як відповідь на аргументи Карла, представлені в його романі «Постійність». Я не згоден з ним практично на кожному кроці — і водночас досі намагаюся збагнути, як же ми дійшли однакового висновку.

Полковник

Полковник

Повстанці вже заходили зі сходу, коли спрацювала сигналізація. До часу, коли полковник повернувся до гри — опрацював дані розвідки, знайшов спостережний пункт, витягнув з ліжка найближчого мережевого фахівця й посадив її за панель керування, — вони оточили закриту територію. Дощові ліси ховають їх від зору звичайних людей, але позичені очі полковника чудово бачать в інфрачервоному світлі. З відстані в половину світу він відстежує кожен нечіткий тепловий відбиток, відфільтрований крізь убоге листяне шатро.

Один з небагатьох позитивних наслідків винищення еквадорської фауни: переплутати партизана з ягуаром практично неможливо.

— Я налічила тринадцять, — каже лейтенант, виокремлюючи на дисплеї неприродного кольору плями.

Хаотична мішанина з резервуарів і веж посеред просіки. Трохи провисаючи, у небо з насосної станції здіймається масивний кабель, по всій довжині втиканий парними підйомними платформами. За вісім кілометрів на захід і за двадцять вгору на кінці кабелю погойдується аеростат, схожий на великого набряклого кліща, що вибльовує сульфати в стратосферу.

Звісно, навколо території встановлено паркан — старомодну сітку-рабицю, увінчану колючим дротом. Не стільки бар’єр, скільки спогад про простіші часи. Між парканом і лісом — кільце випаленої землі завширшки десять метрів. Між парканом і фабрикою — вісімдесят. По периметру встановлено захисні системи.