Якби я була одна… Ну, якби я була одна, я б не потрапила у двері вчасно. Я охопила себе руками і затремтіла, незважаючи на светр.

Натаніель побачив, що я тремчу і примружився на уламки.

— Можливо, я зможу дістати ковдру.

— Ходімо до машини. — я обернулася, молячись, щоб на неї нічого не впало. Частково тому, що це був єдиний шлях до злітної смуги, де був наш літак, а також тому, що машина була позичена. Слава небесам, автомобіль стояв непошкодженим на невеликій парковці. Ми навряд чи знайдемо мою сумочку у цьому безладі. Я можу це гарантувати.

— Чотири хвилини? — Він послизнувся на снігу. — Між спалахом і землетрусом.

— Щось таке. — Я перемножувала цифри і відстані в голові, і була впевнена, що він теж. Мій пульс бився в усі мої суглоби, і я вхопилася за чітку впевненість у математиці. — Центр вибуху знаходиться в межах триста-чотириста миль.

— Повітряний удар буде приблизно… за чверть години? Немає часу. — Незважаючи на спокійний тон, руки Натаніеля тремтіли, коли він відкривав для мене пасажирські двері. — Що означає, що у нас є приблизно п’ятнадцять хвилин до того, як він дістанеться сюди.

Повітря горіло холодом у мене в легенях. П’ятнадцять хвилин. Усі ці роки, коли ми робили обчислення для ракетних випробувань, були жахливим тренуванням. Я могла обчислити радіус вибуху V2 або потенціал ракетного палива. Але це… це були цифри не на аркуші паперу. І мені не вистачало точної інформації, щоб зробити ґрунтовний розрахунок. Все, що я знала напевне, це те, що грало радіо, і що це не була А-бомба. Але те, що вибухнуло, було величезне.

— Давай спробуємо спуститися до підніжжя гори, перш ніж вдарить повітряна хвиля. — Світло прийшло з південного сходу. Слава Богу, ми були на західній стороні гори, але на південному сході від нас були D.C., Філлі та Балтімор з сотнями тисяч людей.

У тому числі і моя родина.

Я ковзнула на холодне вінілове сидіння і нахилилася, щоб витягнути дроти з-під рульової колонки. Простіше було зосередитись на чомусь такому конкретному, як автомобіль з несправною проводкою, ніж на тому, що відбувається.

Поза машиною повітря шипіло і тріщало. Натаніель висунувся у вікно.

— Лайно.

— Що? — Я витягнула голову з-під приладової панелі і подивилася вгору, через вікно, повз дерева та сніг — на небо. Полум’я та дим залишили слід у повітрі. Метеор завдав би певної шкоди, вибухнувши над земною поверхнею. Метеорит? Він ударив по Землі і викинув матеріал вибуху через отвір, який пробурив в атмосфері. Ежекція. Ми бачили, як шматки планети падають зверху, гарячі, як вогонь. У мене здригнувся голос, але я все-таки намагалася стримати тон паніки — Ну… принаймні, ти не помилився, що це метеорит.