Журнал: Сол 468

Мені вдалось пройти по мотузку між Резерфордом та Трувело без пригод. Визнаю, ширина мотузка була 100 км, і що?!

Зараз я насолоджуюсь своїм четвертим Повітряним днем подорожі. Я був у дорозі 20 Солів. Поки що все за розкладом. Відповідно до моїх мап, я проїхав 1 440 км. Не зовсім половина путі, але майже.

Увесь цей час я збирав зразки ґрунту й каміння на кожному місці стоянки. Те ж саме я робив на шляху до Патфайндера. Але цього разу я знаю, що НАСА стежить за мною. Тому я позначаю кожен зразок відповідним Солом. Вони знатимуть моє розташування до дідька ліпше за мене. Вони можуть пов’язати зразки з їхнім місцем пізніше.

Це можу виявитись марнуванням сил. Навряд чи у МЗЧ буде велика вантажопід’ємність, коли я злітатиму. Щоб перехопити Гермеса, я муситиму досягти погону відриву від планети, але він був спроектований лише для виходу на орбіту. Єдиний спосіб розігнати його до потрібного погону - це скинути багато ваги.

Принаймні це підтасовування буде завданням НАСА, не моїм. Коли я дістанусь до МЗЧ, я знову буду на зв’язку з ними, і вони зможуть розказати мені, які треба зробити переробки.

Мабуть вони скажуть: “Дякуємо за збирання зразків. Але залиш їх на Марсі. І одну із свої рук. Вибери, яка тобі подобається менше.” Але на малоімовірний випадок, якщо мені дозволять їх узяти, я продовжую їх збирати.

Наступні кілька днів мандрів мають бути легкими. Наступна велика перешкода - це кратер Март. Він точно на прямому шляху до Скіапареллі. Це коштуватиме мені сотні кілометрів кружного шляху, але нічого з цим не зробиш. Спробую націлитись на південний край. Що ближче я підберусь до нього, то менше часу змарную на об’їзд.

- Ти читав сьогоденні новини? - спитала Ллюїс, витягаючи свою їжу з мікрохвильовки.

- Так, - сказав Мартінез, сьорбаючи свій напій.

Вона сіла з протилежного від нього боку столу у Реку. Обережно відчинивши гарячий пакунок, вона лишила його на хвильку, щоб той охолов.

- Марк в’їхав у пилову бурю учора, - сказав він.

- Ми повинні бути готові до імовірності, що він не дістанеться до Скіапареллі, - сказала Ллюїс. - Якщо це станеться, ми повинні не занепадати духом. У нас попереду ще довга путь перш ніж ми опинимось вдома.

- Він вже був мертвим, - сказав Мартінез. - Це дуже нас гнітило, та ми оволоділи собою. Крім того, він не помре.

- Мало віриться, Ріку, - сказала Ллюїс. - Він вже на 50 км заглибився у шторм і проїду ще 90 км за Сол. Він буде надто глибоко щоб вернутись.

Мартінез заперечно захитав головою.

- Він прорветься, капітане. Майте віру.

Вона сумно усміхнулась.