У результаті я матиму спальню з закоркованими всередині оксигенатором та регулятором атмосфери. Вона буде приєднана до причепа шлангами, щоб мати спільну атмосферу, і через один із шлангів я протягну електродроти. Ровер слугуватиме за комору (бо мені більше не буде потрібен доступ до приладів керування), а причеп буде цілком порожній. Відтак у мене буде постійна спальня. Я навіть зможу використовувати його як майстерню для переробки МЗЧ, працюючи з деталями, які пролізуть через повітряний шлюз причепа.

Звісно, якщо будуть проблеми з атмосферним регулятором чи оксигенатором, мені доведеться розрізати спальню, щоб дістатись до них. Але я тут вже 492 Соли, і вони увесь цей час працювали добре, тому я зважусь на такий ризик.

Журнал: Сол 497

Завтра я буду на в’їзді у кратер Скіапареллі!

При умові, що нічого поганого не трапиться. А чого ж, усе інше у цій місії пройшло спокійно, так? (Це був сарказм).

Сьогодні Повітряний день, і от тепер я не радий цьому. Я настільки близько до Скіапареллі, що відчуває його смак. Гадаю, він смакуватиме головним чином як пісок, але ж не в цьому суть.

Звісно, це не буде завершення мандрівки. Ще знадобиться 3 Соли, щоб дістатись від в’їзду до МЗЧ, але ж дідько! Я майже там!

Гадаю, я навіть можу побачити кряж Скіапареллі. Він до біса далеко звідси, і можливо це просто моя уява. Він за 62 км звідси, то ж якщо я бачу його, то лише заледве.

Завтра, діставшись Вхідного кратера, я поверну на південь і заїду у басейн Скіапареллі по “Вхідній рампі”. Я зробив грубі розрахунки і думаю, що нахил буде досить безпечним. Зміна висоти від кряжа до басейну складає 1,5 км, а Рампа щонайменше 45 км завдовжки. Це означає, що нахил 2 градуси. Не проблема.

Завтра ввечері я занурюсь у зовсім новій западині!

Дай-но перефразувати…

Завтра ввечері я дістанусь дна!

Ні, це теж погано звучить…

Завтра ввечері у буду в улюбленій дірочці Джованні Скіапареллі!

Гаразд, визнаю, я поводжусь, як дурень.