Протягом мільйонів років кряж кратера піддавався невпинним атакам вітру. Вони роз’їли кам’яний гребінь, як річка прорізає гірський ланцюг. Після еонів він врешті пробив грань.

У зоні високого тиску, створеній вітром, тепер було місце стоку. Теча розширювалась більше і більше з кожним тисячоліттям. Захоплені вітром пил та піщинки осідали на денці басейну.

Нарешті було досягнуто рівноваги. Пісок зібрався досить високо, щоб вирощувати купу не вгору, а вшир. Укіс видовжувався до досягнення нової рівноваги, яку визначала складна взаємодія незліченних маленьких часточок та їхньої здатності утворювати нахилену форму. Народилася Вхідна рампа.

Погодна утворила бархани та голі місцини. Упалі поблизу кратера метеорити ставали каменями та брилами. Поверхня стала нерівною.

Сила тяжіння зробила своє діло. Рампа з часом ущільнилась. Але ущільнилась не рівномірно. Ділянки різної густини осідали з різним погоном. Деякі місця стали твердими, як камінь, а інші лишились м’якими, як тальк.

Хоча укіс був досить пологим, поверхня рампи була кострубатою й дуже нерівною.

Діставшись Вхідного кратера, самотній мешканець Марсу повернув свій транспорт до басейну Скіапареллі. Складна поверхня була несподіванкою, але виглядала не гірше ніж інші місця, через які він вже проїхав.

Він об’їжджав малі бархани і обережно переїжджав великі. Він пильнував кожен поворот, кожен підйом чи з’їзд, та кожну брилу на своєму шляху. Він обдумав увесь курс й розглянув усі альтернативи.

Але цього було не досить.

Ровер, з’їжджаючи звичайним на вигляд схилом, наїхав на невидимий гребінь. Щільний твердий ґрунт раптом змінився легким пилом. Уся поверхня була вкрита щонайменше 5-тисантиметровим шаром пилу, тому видимих ознак раптової зміни не було.

Переднє ліве колесо ровера занурилось. Несподіваний нахил повністю відірвав від землі праве заднє колесо. Це у свою чергу додало навантаження на ліве заднє колесо, котре не втрималось на сумнівному оперті і теж занурилось у пил.

Перш ніж мандрівник зміг зреагувати, ровер перекинувся на бік. Охайно зібрані стосом на даху сонячні стільники розметались, як колода карт.

Причеп, приєднаний до ровера буксирною клямрою, потягнуло слідом. Крутний момент на клямрі зламав композит як суху тріску. Шланги, що сполучали два транспорти, висмикнулись. Причеп тицьнувся носом у м’який ґрунт та перекинувся на свій дах-повітряну кулю, подрижав і завмер.

Роверу пощастило менше. Він котився далі вниз схилом, кидаючи подорожнім, як речами у сушильному барабані. Через 20 метрів м’який пил змінився трохи надійнішим піском, і ровер із здриганням зупинився.