Мабуть борва маю форму виру. Зазвичай так і буває. Але може бути, що я їду просто у “кишеню”. Якщо так, то вже мрець, ясно? Тут я вже нічого не вдію.

Досить скоро я це з’ясую. Якщо борва обертається, я повинен бачити поліпшення ефективності з кожним днем заки досягну 100%. Щойно дійде до 100% - значить я опинився на південь від борви і можу починати рухатись знову на схід. Побачимо.

Якби не борва, я б їхав навпростець на південний схід до своєї мети. А так, рухаючись лише на південь, я став багато повільнішим. Я все ще проїжджаю 90 км на день, але наближаюсь до Скіапареллі лише на 37 км, тому що Піфагор - мудак. Я не знаю, коли ж я нарешті виберусь із борви і зможу знов прямим шляхом рушити до Скіапареллі. Але одне відомо точно: мій план прибути у Сол 495 провалився.

Сол 549. Ось коли вони прилетять за мною. Якщо я не встигну, я пробуду решту свого короткого життя тут. І мені ще треба буде переробити МЗЧ до того.

Дідько.

Журнал: Сол 482

Повітряний день. Можна розслабитись та поміркувати.

Для розлаблення я прочитав 100 сторінок “Зла під сонцем” Агати Крісті із колекції електронних книжок Джогансен. Гадаю, убивця - Лінда Маршал.

А щодо міркування, я поміркував над тим, коли ж я нарешті мину цю бісову борву.

Я все ще щодня рухаюсь на південь, і все ще спостерігаю втрату ефективності (хоча я її випереджаю). Щодня через це лайно я наближаюсь до МЗЧ лише на 37 км замість 90. Це змушує мене казитись.

Я думав, що можна пропустити Повітряний день.Я міг би проїхати ще кілька днів перш ніж скінчиться кисень, а виборсатись із борви дуже важливо. Але я відмовився від цього задуму. Я достатньо випереджаю борву, щоб дозволити собі один Сол без руху. І я не знаю, чи кілька додаткових днів допоможуть. Хто знає, як далеко на південь простягається ця борва?

Ну, НАСА певно знає. І станції новин на Землі показують це. І мабуть є якийсь веб-сайт www.watchmark-watney-die.com. То ж сотні мільйонів людей чи близько того точно знають, наскільки ще на південь вона простяглась.

Але я не один із них.