З причепом було важче ніж із ровером. Я мав цілком перекинути причеп. Це потребувало значно більше сили ніж учорашній фокус з важілем.

Першим кроком було підвести ровер поближче до причепа. Відтак треба було рити.

О Боже, скільки рити…

Причеп був догори колесами з зануреним носом. Я вирішив, зо найліпший спосіб поставити його на колеса - це скористатись схилом та перевернути причеп через його ніс. Власне, змусити його зробити сальто й упасти на колеса.

Я можу здійснити це прив’язавши кабель до задньої частини причепа й потягнувши ровером. Але якщо спробувати це не викопавши спочатку яму, причеп просто посунеться по землі. Треба було змусити його “клюнути”. Потрібна була яма у нього перед носом, щоб він у неї впав.

Отож я вирив яму. Яма один на три метри, й метр завглибшки. На це пішло чотири жахливі години важкої праці, але я це зробив.

Я заскочив у ровер та поїхав униз, тягнучи за собою причеп. Як я і сподівався, причеп зарився носом у яму та перевернувся, впавши на колеса й здійнявши величезний ореол куряви.

Відтак я на момент сидячи завмер від подиву, що мій план спрацював.

І ось я знову без світла. Не можу дочекатись, коли я виберусь із цієї клятої тіні. Усе що треба - це проїхати один день у напрямі до МЗЧ, і позбудусь стіни. Але поки що це ще один ранній вечір.

Я перебуду ще одну ніч без причепа, який вміщує моє життєзабезпечення. Можливо з ним все гаразд, але я не уявляю, чи ще працює те сміття всередині. У ровері все ще вдосталь запасів для мене.

Я перебуду решту вечора насолоджуючись картоплею. Кажучи “насолоджуючись”, я маю на увазі “ненавиджу її на стільки, що хочу убивати людей”.

Журнал: Сол 501

День почався з Ніщо-чаю. Ніщо-чай просто приготувати. Спершу наберіть трохи гарячої води, потім додайте ніщо. Я експериментував кілька тижнів тому з Бульбошкірковим чаєм. Що менше про це згадую, то ліпше.

Сьогодні я наважився увійти у причеп. Не проста задача. Там у ньому досить тісно, довелось лишити у повітряному шлюзі ПЧД скафандр.

Перше, що я помітив, це що всередині вельми спекотно. Мені знадобилось кілька хвилин, щоб збагнути чому.

Атмосферний регулятор все ще був у бездоганному дієвому стані, уле йому нічого було робити. Без сполучення з ровером йому більше не треба було мати справу з моїм СО2. Атмосфера у причепі була досконалою, нащо щось змінювати?

Без потреби регулювати, повітря не помпувалось у ЗоКАР для заморожувального розділення. А тому він не повертався як рідина, яку потрібну нагрівати.