— А про що?

— Про скасування евакуації, Гілелю! І заодно — звільнення мене з-під арешту.

— І яким чином?!

— Я що — схожа на збірник «Відповіді на всі запитання»?

Вандлик склала ноги по-турецькому, обійнявши подушку, як дитина — плюшевого ведмедя. Я геть розгубився, промимривши щось незрозуміле.

— Дивися, — сказала вона, — рішення про скасування залежить від коменданта, і тільки від нього. Але якщо з якоїсь причини він не зможе виконувати своїх обов’язків, старшим стане його заступник. Я під арештом, отже, це буде другий заступник — ваш Абу Асад. А він ніколи в житті не візьме на себе відповідальність за евакуацію, повір мені. А отже — випустить мене. І знову повір мені, я нізащо в житті не дам перервати місію через якихось там жуків. Байдуже, що саме виявиться в арсеналі. Тож придумай, як це провернути, і я поставлю догори дриґом усю планету, щоб знайти твоїх. Не обіцятиму, що їх знайдуть живими, — це від мене не залежить. Але те, що пошуки почнуться за годину після того, як я вийду з цієї комірчини, — я тобі присягаюся.

— На що ви натякаєте? — обережно запитав я й одразу поправився. — Ти.

— Натякаю? Коли? — Вандлик безневинно глянула на мене.

— Що я таке можу «провернути», щоб комендант не зміг виконувати обов’язків?

Вандлик розвела руками.

— І гадки не маю… Може… — вона закусила губу, утупившись кудись у порожнечу, потім картинно насупилася. — Ні, нічого не спадає на думку. Але це єдиний вихід! Ось і думай, Гілелю. Часу катма, якщо ти, звісно, не забув про свою сім’ю.

І вона підморгнула мені. Я не вірив своїм вухам. Лють скипіла в мені, спінюючи кров дрібними пухирцями.

— Сука, — процідив я крізь зуби. — Цинічна безпринципна сука.

Вандлик розчаровано насупилася:

— О, братику! З таким підходом ти не врятуєш своєї маленької Ельзи, — і вона вдавано співчутливо похитала головою. — Критикуючи, пропонуй! Тільки так, лейтенанте! Тільки так.

Я розвернувся на каблуках, підійшов до дверей і люто затарабанив у них кулаком. Клацнув замок, конвоїр відчинив двері, трохи здивовано поглядаючи то на мене, то на арештантку.

— Гілю! — гукнула мене Вандлик.

Я обернувся на порозі. Грізна Вандлик, ветеран Норяної Піхоти Конкістадорів і старший офіцер контролю, сидячи по-турецькому на своїх нарах, обійнявши подушку, мала геть дитинний вигляд.

— Відкинувши жарти… Я вірю, що ми встигнемо. Знайдемо твою донечку живою. Неодмінно знайдемо, чуєш?

Я майже втік від її вкрадливого співчуття, й остання фраза наздогнала мене вже в коридорі. «Знайдемо твою донечку…» Хоч би скільки я наголошував на тому, що дружина теж зникла, Вандлик зрозуміла, що головна тут Ельза… Угода з дияволом — ось що це таке. Угода з дияволом…