Думай, Гілю, думай… Переїхати його бронетранспортером? Де взяти? Як усе розрахувати? Це щось зі сфери фантастики. Він сказав про штучне серце — може, його можна якось зупинити? Як? Я сам не помітив, як дійшов до населеної частини табору. Отямився лише тоді, коли дорогу мені перегородив дріт із жовтими табличками «Небезпечно. Не перетинати». І вже збирався переступити його, аж у моїй голові, як сірник, спалахнуло рішення.

І не даючи собі засумніватися, я рішуче повернув назад.

— Раз Міссісіпі, два Міссісіпі, три Міссісіпі, — відраховую вголос і знову перевертаю женця в нормальне положення.

Є! Він підгорнув під себе коси, ставши схожим на засохлу муху. Це другий. Засовую обох собі за пазуху. Кольчужний комбінезон довелося скинути, бо він мав збіса підозрілий вигляд, тому не можу сказати, що роблю все це без побоювання — у скроні настирливо стукає думка, що женці можуть прокинутися просто в мене на пузі. Коли ми возили їх на електростанцію, перші прочунялися хвилин через сорок п’ять…

Умиваюся снігом, бо в мене весь писок закривавлений після бійки з дияволицею. Шкода, що немає дзеркала, — мій вигляд, звісно, має бути більш-менш… Ще раз прокручую в голові свій невигадливий план. Я скажу, що маю до нього коротку розмову, і він пустить мене в помешкання. Ще раз попрошу скасувати евакуацію. Навряд чи він погодиться, звісно. Зате я дам йому шанс. А коли він відмовиться, просто залишу в нього у ванній двох женців. Ось і все. Женці отямляться, почнуть шуміти. Генерал забіжить у ванну, і вони, найімовірніше, відчують його штучне серце. Батарейка там повинна бути набагато потужнішою, ніж у моїй нирці… А якщо генералові пощастить і він залишиться живий — так тому й бути. У такий спосіб я ніби віддаю фінальне рішення на відкуп долі. Так легше. Списати відповідальність завжди легше…

Комендант стовбичив надворі, біля входу в будинок, і мені довелося пройти повз нього на значній відстані, обігнути коло й повернутися через п’ять хвилин. Але, коли я знову побачив здалеку генералів котедж, він іще був надворі! Мені це не підходило — генерал може не запросити мене всередину, якщо почну розмову на вулиці. Я зробив іще одне коло. Без годинника я дуже боявся прорахуватися. Скільки часу минуло, відколи я їх приспав? Боюся, не менше двадцяти хвилин.

На третьому колі нічого не змінилося. Генерал розкручував крісло-гойдалку й упаковував. Судячи з відкритої банки пива, він не дуже квапився. Мене обдало потом.

Колись — мав тоді років зо п’ять — я знайшов у дворі мертву осу й засунув її в кишеню спортивних штанів, щоб забрати додому. Оса була дуже красива, наче дорогий і точний механізм. Я уявляв, як гратимуся з нею, як мертва оса стане нападати на солдатиків. Але оса виявилася не мертва. Батько потім сказав, що вона могла впасти в такий стан через нічний приморозок… Вона відігрілася в моїй кишені й, коли не змогла вибратися, ужалила крізь тканину кілька разів.