— Усе, що знаю я, знаєш і ти.

Тоді звернулася до Ірулан:

— Попрацюй із нею. Слід її схилити до…

Ганіма перебила їх грубою фрименською лайкою, що шокувала, вийшовши з її незрілих уст. Негайно ж запанувала тиша, а вона сказала:

— Думаєте, що я звичайна дитина, а у вас є довгі роки, щоб зі мною працювати, і що нарешті я згоджуся. Подумай ще раз, Небесна Регентко. Ти знаєш краще, ніж будь-хто інший, скільки мені внутрішніх літ. Я слухатимусь їх, не тебе.

Алія насилу стримала гнівну відповідь, тяжко втупившись у Ганіму. Гидь? Ким було це дитя? В Алії почав наростати новий страх перед Ганімою. Чи вона теж уклала власний компроміс із життями, що дісталися їй під час переднародження?

— Ще є час, щоб ти побачила розумні причини.

— Можливо, буде час, щоб я побачила вибух крові Фарад’на під моїм ножем, — промовила Ганіма. — Очікуйте цього. Якщо я колись зостануся з ним наодинці, хтось із нас напевне помре.

— Думаєш, ти любила свого брата більше, ніж я? — з натиском спитала Ірулан. — Граєш у дурну гру! Я була для нього матір’ю, як і для тебе. Я була…

— Ти ніколи його не знала, — відповіла Ганіма. — Ви всі, крім моєї любої тітоньки, і то нечасто, вперто вважали нас дітьми. Ви дурні! Алія знає! Глянь, як тікає від…

— Я ні від чого не тікаю, — промовила Алія, проте відвернулася від Ірулан і Ганіми та глянула на двох амазонок, які вдавали, наче не чують їхньої суперечки. Вони явно були на боці Ганіми. Можливо, симпатизували їй. Алія сердито відіслала їх із кімнати. Вони виконали наказ із помітним полегшенням.

— Тікаєш, — наполягала Ганіма.

— Я вибрала такий спосіб життя, який мені відповідає, — промовила Алія та обернулася, аби зиркнути на Ганіму, що зі схрещеними ногами сиділа на ліжку. Чи можливо, щоб вона пішла на той жахливий внутрішній компроміс? Алія намагалася розпізнати ознаки цього в Ганіми, але неспроможна була нічого вичитати. «Вона побачила це в мені? — міркувала Алія. — Як вона зуміла?»

— Ти боялася бути вікном для безлічі, — звинуватила її Ганіма. — Але ми переднароджені, тож знаємо. Будеш їхнім вікном, свідомо чи несвідомо. Не можеш їм цього заборонити.

І подумала: «Так, я знаю тебе, ти — Гидь. І, можливо, піду твоїм шляхом, але поки що можу лише тобі співчувати та зневажати тебе».

Між Ганімою та Алією запала тиша, майже відчутна на дотик, яка насторожила бене-ґессеритський вишкіл Ірулан. Вона переводила погляд з однієї на другу, а тоді спитала:

— Чому так тихо?

— Я саме обдумую дещо таке, що вимагає серйозних міркувань, — промовила Алія.

— То обміркуй це на дозвіллі, дорога тітонько, — глузливо кинула Ганіма.