Алія, придушуючи розпалюваний втомою гнів, сказала:

— Наразі досить! Залишмо її, нехай подумає. Можливо, схаменеться.

Ірулан підвелася і промовила:

— І так уже майже світанок. Гані, перш ніж ми підемо, чи не хотіла б ти вислухати найновішу звістку від Фарад’на? Він…

— Ні, не хочу, — відповіла Ганіма. — І, перш ніж підете, перестаньте називати мене тим дурним зменшеним ім’ям. Гані! Це лише підтримує помилкове припущення, наче я дитина, що ви можете…

— Чого ви з Алією так раптово замовкли? — спитала Ірулан, повертаючись до попереднього питання, але зараз змінила його, додавши легких модуляцій Голосу. Ганіма розсміялася, закинувши голову назад:

— Ірулан! Хочеш випробувати на мені Голос?

— Що? — Це застало Ірулан зненацька.

— Не вчи бабцю ссати яйця, — промовила Ганіма.

— Чого не вчи?

— Те, що я пам’ятаю цей вислів, а ти ніколи досі його не чула, мало б змусити тебе пригальмувати, — відповіла Ганіма. — Це давній зневажливий вислів, він вживався, коли Бене Ґессерит тільки-но з’явилися. А як це тебе не стримає, то спитай себе, про що думали твої царствені батьки, назвавши тебе Ірулан? Чи, може, Руїнал?

Попри свою виучку, Ірулан почервоніла.

— Ти намагаєшся мене роздратувати, Ганімо.

— А ти намагалася вжити проти мене Голос. Проти мене! Я пам’ятаю перші людські спроби в цьому напрямку. Пам’ятаю це, Руїнна Ірулан. А тепер забирайтеся всі.

Проте Алія була заінтригована, потрапивши в пастку отриманої зсередини підказки, що розвіяла її втому. Вона сказала:

— Можливо, те, що я запропоную, змусить Гані змінити свою думку.

— Знову Гані! — У Ганіми вирвався тихий смішок. — Задумайся на мить: якщо я хочу вбити Фарад’на, мені достатньо погодитися з твоїми планами. Припускаю, що ти вже й здогадалася. Стережіться Гані, коли вона слухняна. Бачиш, я з тобою цілковито щира.

— На це я і сподіваюся, — відповіла Алія. — Якщо ти…

— Кров брата не можна змити, — сказала Ганіма. — Я не можу постати перед моїми коханими фрименами відступницею від цього. «Нічого не забувати, нічого не прощати». Хіба ж це не наш катехізис? Перестерігаю тебе тут і скажу це прилюдно: ти не можеш заручити мене з Фарад’ном. Хто, знаючи мене, повірить у це? Сам Фарад’н цьому не повірить. Фримени, почувши про заручини, сміятимуться і казатимуть: «Дивись! Заманює його в пастку». Якщо ти…

— Я це розумію, — промовила Алія, перейшовши на бік Ірулан. Помітила, що та вражено завмерла, вже знаючи, куди йде ця розмова.