— Ох…

— Кліффе, ну його нафіг, я не хочу цього слухати.

— Треба слухати, — наполягав Кліфф.

Генк одягнув один навушник.

— Ну його нафіг! Вони роздягають одне одного. Вони мені в дідуся і бабусю годяться. Який сором!

Кліфф зітхнув.

— Затихли, — продовжив Генк, незадоволено спохмурнівши. — В будь-яку мить почнуть стогнати, Кліффе.

— Слухай, — наполягав Кліфф.

Він узяв легку куртку зі столу і вийшов на палубу, щоб не чути цього.

Кліфф усівся на стільці на кормі й знову взяв вудочку.

Зважаючи на прохолоду, Кліфф одягнув куртку, але загалом ніч була чудовою. У чистому, свіжому повітрі відчувався аромат океану. Небо сяяло зорями, хоча місяць ще не зійшов. Хвилі заспокійливо билися об сваї і корпуси пришвартованих яхт. Десь на іншому боці затоки з якоїсь яхти долинали пісні про кохання 40-х років. Хтось завів двигун — пух-пух-пух, — і це додало романтики. Кліфф замріявся про те, як добре було би мати власну яхту й вирушити в круїз південною частиною Тихого океану — туди, де тільки острови і пальми…

Раптом тихий звук двигуна переріс у гарчання. Кліфф зрозумів, що то «Фіорітура». Він зірвався зі стільця, упустивши вудочку, і побачив, що Ділворт зухвало і швидко розвертає свою яхту біля причалу. Кліфф аж ніяк не очікував, що вона зможе так швидко рухатися з прибраними вітрилами. На яхті стояли допоміжні двигуни, й агенти були до цього готові, проте все одно це стало несподіванкою. Кліфф побіг до кабіни.

— Генку, набери береговий патруль! Ділворт утікає.

— Але вони у пастці.

— Чорта з два!

Кліфф вибіг на ніс і побачив, що Ділворт уже встиг розвернути свою «Фіорітуру» і несеться до виходу із затоки. На кормі яхти і біля стерна не було ліхтарів, світила лише невеличка лампа на носі. Ділворт дійсно хотів відірватися від них.

* * *

Трейвіс і Нора розпакували всі сто полотен. Деякі з них вони повісили на стіни, а інші віднесли до студії і зараз вмирали з голоду.

— Напевне, Гаррісон зараз теж вечеряє, — промовила Нора. — Не хочу його відривати. Зателефонуємо, коли він поїсть.

У комірчині Ейнштейн виклав: