Трейвіс пішов услід. На кухні Ейнштейн взявся жадібно хлебтати воду з миски.

Спорожнивши її, ретривер пішов до комірчини, увімкнув світло і почав набирати:

«ХОЧУ ПИТИ».

— Ти точно добре почуваєшся?

«ТАК. ПРОСТО ХОЧУ ПИТИ. МЕНЕ РОЗБУДИВ ПОГАНИЙ СОН».

— Тобі сняться сни? — здивувався Трейвіс.

«ТОБІ ХІБА НІ?»

— Сняться. Навіть забагато.

Трейвіс знову налив Ейнштейну води і, коли той усю її вихлебтав, наповнив миску ще раз, але пес пити більше не захотів. Трейвіс подумав, що ретривер зараз попроситься надвір, але той подибав нагору і влігся у коридорі біля дверей спальні. Трейвіс сказав йому пошепки:

— Якщо ти захочеш поспати біля нашого ліжка, то без проблем.

Ейнштейн саме цього й хотів. Він згорнувся на підлозі з боку Трейвіса.

В темряві Трейвіс міг дотягнутися і до рушниці, і до Ейнштейна, і присутність пса його заспокоювала більше, ніж зброя.

6

У суботу ввечері, через два дні після Дня подяки, Гаррісон Ділворт виїхав із подвір’я на своєму «мерседесі». За два квартали він зрозумів, що АНБ досі слідкує за ним. Вони були на зеленому «Форді» (напевно, той самий, що й минулого вечора). Агенти тримали дистанцію і старалися не виявити себе, але ж юрист був не сліпий.

Гаррісон досі не зателефонував Норі й Трейвісу. Оскільки він помітив за собою хвіст, то припустив, що телефони теж прослуховуються. Він міг поїхати до таксофону, але боявся, що АНБ підслухає розмову за допомогою дистанційного мікрофона чи якогось іншого високотехнологічного пристрою. Якщо вони запишуть тонові сигнали набору номера Корнелла, то швидко переведуть їх у цифри і відслідкують номер у Біґ Сурі. Йому слід вдатися до хитрощів, щоб зв’язатися з Норою і Трейвісом.

Гаррісон знав, що треба поспішити, поки Трейвіс і Нора самі не зателефонували. Маючи у своєму розпорядженні найсучаснішу техніку, працівники АНБ могли запеленгувати вхідний номер швидше, ніж Гаррісон попередить, що лінія прослуховується.

З цієї причини о другій годині дня в суботу в супроводі зеленого «форда» Гаррісон поїхав до Делли Колбі у Монтесіто, щоб разом з нею відпочити на «Фіорітурі». Принаймні так він сказав по телефону.

Делла була вдовою судді Джека Колбі. Вони із Джеком були найкращими друзями Гаррісона і Франсін і товаришували двадцять п’ять років, поки смерть не розлучила їхню компанію. Джек помер за рік після смерті Франсін. Делла і Гаррісон підтримували тісний зв’язок. Вони часто вечеряли разом, ходили на танці, разом прогулювалися і плавали. Спочатку їхні стосунки були суто платонічними: вони зоставалися просто давніми друзями, яким пощастило — або навпаки — пережити своїх рідних. Вони обоє пам’ятали гарні часи, і ці спогади давно би звіялися з пам’яті, якби ними не було з ким поділитися. Рік тому, коли вони раптово прокинулися в одному ліжку, їх це здивувало. Вони згоряли від провини, що зрадили своїм «половинкам», хоч Джек і Франсін померли кілька років тому. Звичайно, почуття провини минуло, і тепер Гаррісон і Делла були вдячні, що знайшли одне одного, і раділи тій легкій пристрасті, яка зненацька розгорілася, прикрасивши їхню старість.