В анотованій бібліографії «Компаньйон Діна Кунца», що розповідає про мій творчий шлях, автор написав про «Хранителів» таке: «У романі розкрито всі теми, що цікавили його [Кунца]: цілюща сила кохання та дружби; боротьба з минулим та особисті зміни; моральна вищість індивідуума над винаходами державних і крупних інститутів; таємниці природи та потенціалу людського розуму; зв’язок людства з Богом; позамежжя; як не втратити надію, усвідомлючи неминучість смерті». Без сумніву, це і є основними проблемами цього роману.

Зазвичай, пишучи подібні есеї до своїх творів, я намагався зробити їх легкими і потішними: серйозно я ставлюся до своєї праці, але не до самого себе. Врешті-решт, людство — це парад дурнів, а мені часто випадає керувати цим парадом. І все-таки в цей есей я додав краплю серйозності (прийнявши п’ять крапель), оскільки «Хранителі» дійсно запали мені в душу.

Я вважаю, що Бог, створюючи нас, заклав у кожного моральний імператив любові, і намагаюся зобразити це у всіх своїх творах. У «Хранителях» згаданий імператив є центральною темою, і я навіть натякнув про це читачеві в епіграфах на початку другої частини: «Сама лиш любов може об’єднати і зробити довершеними всіх живих істот, бо вона об’єднує за їхньою глибинною сутністю» (П’єр Тейяр де Шарден) і «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Євангеліє від Івана). Нам притаманно змінюватися на краще, щоб стати гідними особистостями, а не бути безликою частиною аморфної маси. Кожен із нас наділений здібністю любити і має потребу в любові, кожен із нас може віддати своє життям заради тих, кого любить, — і саме в цих наших рисах проступає образ Бога, а отже, розвиваючи в собі ці якості, ми стаємо богоподібними.

Саме тому я дуже сподіваюся, що ця книга виявиться вартою вашої уваги і що ви прочитаєте її на одному подиху, а не просто візьметеся аналізувати тематичні лінії мого роману. Сподіваюся, що, читаючи його, ви від хвилювання так соватиметеся у кріслі, що ваша задниця буде в синцях від постійних падінь на підлогу. Сподіваюся, що цей роман змусить вас сміятися і плакати. Роман може мати бозна-які карколомні сюжети і символіку, але гріш їм ціна, якщо він виявиться нецікавий.

Коли я вже буду старезним як світ і ви прийдете до мене за автографом — я у цей час сидітиму в рожевому пацьорчастому халаті або в спортивному костюмі, на якому будуть вишиті епізоди з «Помічників»[74] Мо Говарда[75], — мені буде приємно почути від вас кілька теплих слів, які ви зможете прошепотіти в мою слухову трубку, навіть якщо ви прошепочете, що «Хранителі» — моя найкраща книга, цей роман про хвостатого героя, який сам у кінці книги завів роман. Але якщо з вами буде Біґфут, то в такому разі я попрошу і вас про одну послугу: запитайте в нього, чи він у доброму гуморі, а також, чи він уже пообідав.