(De remm natura, 5,198–199;

пер. А. Содомори)

У 1916 р. Люїс вступає до Університетського коледжу в Оксфорді, проте вже незабаром йде добровольцем в армію — адже в розпалі Перша світова війна — і після нетривалої підготовки вирушає у ранзі молодшого офіцера на фронт, який тоді пролягав долиною ріки Сома у північній Франції. Під час битви при Аррасі у квітні 1918 р. він був поранений, потім довго лікувався і в грудні того ж року вийшов у відставку. Невдовзі Люїс повернувся до навчання в Оксфорді, яке й закінчив у 1923 р., здобувши найвищі оцінки з грецької, латинської і англійської літератур, філософії та історії. З 1925 р. він упродовж майже тридцяти років працює викладачем англійської мови і літератури в оксфордському коледжі св. Магдалини.

Тут Люїс зустрічає людей, знайомство з якими стало великою мірою визначальним для його подальшого становлення як письменника і як християнина. Овен Барфілд, Чарльз Вільямс, Роджер Ґрін, Г’юґо Дайсон, Дж. Р. Р. Толкін, його син Крістофер і Люїсів брат Воррен — всі вони разом із самим Люїсом були членами неформального гуртка літераторів та любителів літератури, відомого під назвою «Інклінги». Англійське слово inkling назагал означає «невиразний натяк», «туманне уявлення», проте ink — це ще й «чорнило», тож має, либонь, рацію відома російська перекладачка Наталія Трауберг, називаючи членів гуртка «чорнильними душами». У 1933–1949 рр. вони регулярно збиралися в одному з оксфордських пабів або у помешканні Люїса при коледжі св. Магдалини. Всі розсідалися біля вогню, приносили пиво і чай, розпалювали люльки і сигари — а тоді хтось неодмінно витягав рукопис і починав читати якийсь вірш, оповідання або розділ із книги. Далі йшло обговорення, яке нерідко переходило у дружню бесіду про все на світі, що затягувалася до пізньої ночі. Саме «інклінги» першими почули Толкінові оповідки про гобітів, ельфів, гномів та інших мешканців Середзем’я, на основі яких спочатку було написано «Гобіта» (1937), а згодом, у середині 1950-х рр., постала славнозвісна епопея «Володар перстенів»; найуважнішим же слухачем виявився Люїс: він відгукувався про почуте дуже схвально й активно спонукав Толкіна продовжувати працю над книгою, яку той взявся писати для своїх дітей і спершу навіть гадки не мав видавати друком. Так само читалися в колі «інклінгів» і всі три романи «Космічної трилогії».