Більшість «інклінгів» були переконаними християнами. На ту пору Люїс і сам уже повірив у Христа, проте шлях до навернення був для нього довгим і складним — недарма його називали потім «апостолом скептиків». Ще в 1918 р., у шпиталі, де він лікувався після поранення на фронті, йому до рук потрапили есеї Г. К. Честертона, одного з найвідоміших британських апологетів християнства початку XX століття, — і справили неабияке враження. Згодом був ще один Честертонів твір — «Вічна людина» (1925); прочитавши його, Люїс дедалі частіше й частіше ставив під сумнів свій атеїстичний, а з плином часу уже й агностичний світогляд. Як уже згадувалося вище, у 1929 р. він визнав існування Бога, проте з ученням про Трійцю та Воплочення все ще не погоджувався; до певної міри тут ставала на перешкоді прищеплена ще професором Керкпатриком звичка аналізувати геть усе з погляду безпристрасної, холодної логіки. Згодом Люїс писав: «…між двома півкулями мого розуму існувало надзвичайно гостре протистояння. З одного боку — широке, всіяне численними островами море поезії і міфу, з іншого — надійний, але поверхневий „раціоналізм“. Майже все, що я любив, уявлялося мені вимислом, натомість майже все, в реальність чого я вірив, бачилося жорстоким та безглуздим».[5] Під впливом друзів і внаслідок тривалих роздумів та духовних пошуків Люїс врешті-решт перестав вважати міф пустопорожньою видумкою, сказанням про те, чого ніколи не було і не існувало, збагнув, що міф — це придумане людьми тлумачення істини, десь так само, як мова — це відображення людських уявлень про предмети та ідеї; під час уже згаданої вище розмови, ввечері 19 вересня 1933 р. Толкін довго пояснював йому, що оскільки людей створив Господь, то й створені людьми міфи відображають заломлений промінь світла відвічної істини, що перебуває у Господі, хоч, ясна річ, неминуче містять при цьому чимало хибних поглядів.[6] Люїс, якому до того ніяк не вдавалося зрозуміти глибинну суть воплочення та розп’яття Ісуса, тепер усвідомив, що історія Христа — це просто «істинний міф», який впливає на нас так само, як і інші міфи, проте водночас відбувся насправді, у реальному житті. І — повірив…

Із запалом справжнього неофіта Люїс береться за перо. Першим художнім твором, написаним після навернення до християнства, стало «Повернення прочанина», далі з’явилися «Листи Крутеня», «Космічна трилогія» (про неї мова ніде нижче), «Велике розлучення», «Хроніки Нарнії». З-поміж літературознавчих праць Люїса варто виокремити «Алегорію любові» — дослідження середньовічної любовної поезії, опубліковане у 1936 р., та «Передмову до „Втраченого раю“» (1942), яка й досі вважається однією з кращих критичних розвідок, присвячених творчості Мільтона. Писав Люїс і богословські трактати; так, значну популярність здобула його «Проблема страждання» (1940), а у 1952 р. вийшло друком «Просте християнство» — книга, укладена на основі бесід, які Люїса запросили провести на радіо Бі-Бі-Сі у 1941–1944 рр.; у кількох циклах п’ятнадцятихвилинних передач він із християнських позицій розповідав про віру і надію, гріх і прощення. До речі, в 2000 р. американське періодичне видання Christianity today оголосило «Просте християнство» найкращою книгою XX століття.