Втім, ніде так не відчувалося тієї атмосфери врочистої акуратності, як у бібліотеці, що була святилищем доктора Урбіно доти, доки його здолала старість. Там, навколо успадкованого від батька горіхового письмового столу та м’яких шкіряних крісел, він звелів розмістити по всіх стінах і навіть вікнах засклені полиці й порозставляв у бездоганному порядку, в якому було щось від безуму, три тисячі однаковісіньких книг, оправлених у хром і позначених на спинці його золотими ініціалами. На відміну від інших кімнат, відданих на поталу гуркотнечі та важкому повітрю з порту, в бібліотеці завжди панувала атмосфера таємничості й запахи монастиря. Народжені й виховані під антільським забобоном тримати двері й вікна відчиненими, щоб туди заходила свіжість, якої насправді не існувало, доктор Урбіно та його дружина спершу почували себе негаразд у зачиненому домі. Та кінець кінцем вони переконалися в слушності римського засобу проти спеки, який полягав у тому, щоб у задушливі серпневі дні дому не відчиняти — тоді з вулиці не проникає розпечене повітря, — а розчахувати двері й вікна навстіж, тільки коли повіє нічний вітрець. Відтоді будинок доктора Урбіно став найпрохолоднішим з усіх, що пеклися під нещадним сонцем Ла-Манги, і було справжньою втіхою відпочивати під час сієсти в сутіні спалень, а увечері сидіти під портиком і дивитись, як пропливають вантажні судна з Нового Орлеана, важкі й задимлені, та колісні річкові пароплави з яскраво освітленими палубами, які промивали струменями музики смердючі купи покидьків, що громадилися на берегах затоки. їхній же таки дім був найліпше захищений від грудня до березня, коли північні пасати зривали дахи і всю ніч кружеляли навколо дому, наче голодні вовки, шукаючи шпаринки, крізь яку можна було б проскочити. Звичайно, ніхто й на думці не покладав, що подружнє життя, вимуруване на таких надійних підвалинах, може виявитись нещасливим.

Хай там як, а доктор Урбіно справді почував себе нещасливим того ранку, коли незадовго до десятої повернувся додому, глибоко схвильований двома візитами, через які він пропустив богослужіння з нагоди Трійці і які до того ж загрожували внести в його життя круті зміни у віці, коли воно здається уже прожитим. Він збирався проспати час сієсти мертвим сном, аж поки настане пора йти на ювілейний обід до доктора Ласідеса Олівельї, але побачив, що вся прислуга в домі метушиться, намагаючись упіймати папугу, який злетів на найвищу гілку мангового дерева, коли його витягли з клітки, щоб підрізати йому крила. Той папуга майже не мав пір’я і був, можна сказати, схиблений, він ніколи не розмовляв, коли до нього озивались, зате починав базікати в найнесподіваніші моменти і тоді виявляв такий тверезий глузд, який не часто зустрінеш і в людей. Видресирував його сам доктор Урбіно, і завдяки цьому він здобув привілеї, яких у родині ніхто ніколи не мав, навіть діти, коли були ще маленькі.