Флорентіно Аріса пояснив їй, що все це легенди давніх часів, а нинішні річкові пароплави мають танцювальний салон, каюти на них не менш просторі й розкішні, ніж номери в готелі, з окремою ванною та електричними вентиляторами; що ж до збройних нападів, то їх не було, відколи закінчилася остання з громадянських воєн. Крім того, він розповів їй із самовдоволеним відчуттям особистого тріумфу, що подібні досягнення стали можливі передусім завдяки свободі судноплавства, якої домігся він і внаслідок якої виникла конкуренція: замість однієї компанії, як то було колись, тепер існувало аж три, і всі вони процвітали. Одначе швидкий розвиток авіації становив реальну небезпеку для них усіх. Ферміна Даса спробувала його заспокоїти: мовляв, пароплави існуватимуть завжди, бо ніколи не знайдеться багато божевільних, схильних сідати в апарат, суперечний, здавалося, самим законам природи. Потім Флорентіно Аріса заговорив про поступ у розвитку пошти: тепер, мовляв, і доставляють, і розносять її куди швидше та надійніше, — він казав це з таємним сподіванням, що Ферміна Даса згадає про його листи. Та вона про це не згадала.

А втім, незабаром така нагода виникла сама собою. Вони вже відійшли далеко від цієї теми, коли служниця урвала їхню розмову, передавши Ферміні Дасі листа, якого щойно приставили спеціальною міською поштою, — цей вид послуг запровадили зовсім недавно, поширивши й на листи систему доставки телеграм. Ферміна Даса, як то бувало з нею завжди, не могла знайти окулярів, щоб прочитати, від кого лист. Флорентіно Аріса лишився незворушний.

— Нема потреби шукати окуляри, — сказав він. — Цей лист — від мене.

Так воно й було. Він написав його вчора, в жахливому стані депресії від того, що ніяк не міг забути, якою ганьбою скінчився його перший марний візит. У листі він перепрошував за зухвалість — що з’явився до неї з візитом без попереднього дозволу — і відмовлявся від наміру прийти знову. Листа він не роздумуючи вкинув у поштову скриньку, а коли добре все обміркував, було вже пізно взяти його назад. Проте йому здалися зайвими всі ці пояснення, і він лиш попросив Ферміну Дасу зробити йому ласку й не читати листа.

— Звичайно ж, — сказала вона. — Зрештою, листи належать тим, хто їх пише. Хіба ні?

І тоді Флорентіно Аріса зважився на сміливий крок.

— Авжеж, — погодився він. — І тому, коли виникає розрив, листи повертають у першу чергу.

Вона пустила натяк повз вуха і віддала йому листа, сказавши:

— Дуже шкода, що я не зможу прочитати його, бо інші ваші листи мені дуже допомогли.

Він глибоко зітхнув, здивований, що вона отак мимохідь сказала багато більше, ніж він сподівався від неї почути, і відповів: