Бунелик та Кисельов примостилися біля дверей вагона. Поряд щось бурмотів у гарячці старий залізничник. Під час арешту йому розбили прикладом голову, тепер він зривав із себе брудну пов'язку, весь час просив пити. Та чим зарадити людині, чим допомогти…

Здавалося, кожен із бранців думає про своє. Насправді ж думки переносили їх до далекого тепер Дніпра, в місто, де Василь Родіонович та Михайло Васильович зустрілися кілька років тому. Бунелик працював у Верхній Хортиці директором німецького педагогічного училища, виводив у люди молодих німців, які прибивались до Хортиці з півдня України та Поволжя. Бунелика зовсім випадково послали на цю роботу. Він довго відмовлявся: «Який же з мене буде директор, коли я не знаю німецької мови!» В райкомі сказали: з кадрами педагогів скрутнувато, так що він як комуніст зобов'язаний прийняти училище. І Василь Родіонович погодився. Навчаючи інших, одночасно вчився й сам, уперто студіював чужу мову, просиджував над книгами ночі і з часом оволодів німецькою незгірш, ніж його вихованці.

Там, у невеликому місті на Дніпрі, якось на зборах партактиву Бунелик побачив суворого з вигляду, мовчазного інженера-конструктора Кисельова. Виявилося, вони живуть на одній вулиці. Розговорилися і з того вечора потоваришували. Та незабаром довелось їм розлучитися. Михайла Васильовича перевели працювати в Ленінград. А 1939 року виїхав із Хортиці і Василь Родіонович, одержавши призначення в щойно визволений Львів. Чи ж думали вони, що їхня зустріч буде саме в загарбаному ворогом Києві, в якійсь сплюндрованій школі, перетвореній фашистами на похмуру катівню?..

Інженер коротко розповів про себе: служив в армії, виконував у Києві завдання командування, частина потрапила в оточення, він, поранений, залишився в місті. Мав намір іти до лінії фронту, але оця несподівана облава… Бунеликові теж не пощастило — від самого Львова пішки пройшов пів України, але так і не пробився до своїх, довелося осісти на захопленій гітлерівцями землі. Один знайомий сказав йому, начебто бачив у Києві його сім'ю. Кілька днів він бродив по місту, поки не потрапив до рук карателів…

Крізь щілину було видно, як змінювалися пейзажі вздовж залізниці. Не стало широких ланів, натомість з'явилися й зарябіли строкаті клаптики пив. Над селами й містами височіли шпилі костьолів. Зрідка ешелон з гуркотом проносився по настилу мостів. Усе далі мчить поїзд, а в ньому зголоднілі, змучені спрагою й спекою невільники. Куди везуть їх, з якою метою?..

Ворота в рабство

Ворота в рабство

За кілька місяців до того, як Василь Бунелик та Михайло Кисельов потрапили у невільницький поїзд, на різних ділянках фронту сталися події, що визначили подальшу долю у війні ще двох людей.