Після цього постала проблема: як потрапити Бунеликові й Кисельову за стіни «Ардельт-верке». Шлях туди був один: чекати, доки із заводу не надійде черговий запит на робітників, а вже тоді скористатися зручною пагодою і відправити на таємне підприємство двох сміливців. Ясна річ, здійснити цей план було нелегко. Адже невідомо, яких саме фахівців вимагатимуть з підприємства; тяжко передбачити, чи багато робітників потрібної спеціальності виявиться в Дурханцтаборі; ніхто не міг знати, на кому зупинить свій вибір комендант Шварц…

Далеко від Батьківщини, за кількома рядами колючого дроту, оточені ворогами радянські патріоти боролися й помирали під вигаданими іменами. Тому й не дивно, що не залишили про себе відомостей: хто вони, звідки — ті дівчата, які працювали в канцелярії табору. Їх не посвячували в план операції, вони не знали, чому саме Бунелика та Кисельова, а не когось іншого необхідно влаштувати на «Ардельт-верке». Та, виконуючи завдання підпільників, троє невідомих месниць зробили все, що змогли. І зробили чимало.

Як тільки з «Ардельт-верке» до табору надійшов черговий запит на робітників, Биков того ж дня дізнався про це. Запит із заводу трохи здивував: на підприємстві зажадали двох рентгенологів.

Рейнгардт Шварц у таких випадках власноручно відбирав потрібних спеціалістів, переглядаючи для цього картотеку, яку було заведено в таборі. До кабінету коменданта приносили з канцелярії купу карток. Якщо Шварц довго не міг підібрати потрібних людей, він втрачав рівновагу, нервував і зганяв зло на кожному, хто трапляв під руку. Биков знав про це. І, врахувавши особливості характеру коменданта, належним чином проінструктував дівчат із канцелярії.

… Того дня, коли Шварц взявся задовольнити ново замовлення «Ардельт-верке», комендантові особливо не щастило. Він ретельно переглянув першу сотню карток, за нею — другу, третю… Спалив з десяток сигарет, ні з сього ні з того вилаяв Руді, гарикнув на начальника табірної охорони, коли той поткнувся до кабінету, однак потрібних спеціалістів виявити і в четвертій сотні карток не вдалося.

Десь аж у сьомій чи у восьмій сотні карток, коли в Шварца вже ряботіло в очах від прізвищ, імен, дат народження, він, нарешті, відклав убік два сині папірці й полегшено зітхнув, відкинувшись у кріслі. А за чверть години до кабінету ввели двох чоловіків. Шварц упізнав їх одразу. Задоволений від того, що нудна процедура копирсання в паперах скінчилася, комендант зволив навіть пожартувати:

— О, порушники спокою! Ну як, у Бургвайде вас провчили палицями добро? Відбили охоту зчиняти бійки?