Вони познайомилися з жінкою. Одного разу, наче між іншим, натякнули їй, що потрібна карта Польщі. І це було їхньою фатальною помилкою. Можливо, в жінки знайшли карту, і вона не витримала тортур, зізналася, для кого дістала її. А може, білоруска була зовсім не тією людиною, за кого видавала себе. Все це лишилося загадкою. Та тільки одного дня біля заводських воріт зупинилася машина, з якої вистрибнули гестапівці, розділилися на дві групи і попрямували водночас до цеху і до будинку, де містилася таємна рентгенівська лабораторія.

При світлі плафона, що спалахнув на столі, Бунелик побачив бліде обличчя Шперлінга і чорні дула пістолетів.

— Рус, хенде хох!

Кисельова схопили в цеху. Закували в наручники, кинули в машину.

Допитували в тому ж похмурому підвалі, де колись вони стояли обличчям до стіни. Той же гладкий офіцер із значком-свастикою, жуючи ковбасу, задавав їм запитання. Росіянам потрібна була карта? Вони хотіли тікати? Хто підбурював їх до втечі? Вони комуністи?..

Бунелик та Кисельов заявили, що про карту вперше чують. Тоді в підвал привели білоруску. На очній ставці вона повторила зізнання. Та друзі зрозуміли: гестапівцям невідомо про головне.

Через кілька днів скривавлених, побитих їх штовхнули в якусь закурену кімнату із заґратованим вікном. За столом сидів сивий німець у темному костюмі.

— За підготовку до втечі з імперського підприємства, згідно законів воєнного часу, вас засуджено на довічне ув'язнення в концентраційних таборах, — не підводячи голови, завчено проговорив він. — Це трохи гірше, ніж теліпатися на шибениці. Все! Виведіть їх!

З дахів будинків падали дзвінкі краплини. Пригрівало весняне сонце, віяв теплий вітерець. «Прощайте, товариші…» Бунелик думкою перенісся до друзів, які залишалися в сілезькому місті й навіть не знали про те, що його й Кисельова спіткало нещастя. Гірко було визнавати, що таємниця «Ардельт-верке» разом з ними зникне в безвість.

З Вроцлава їх відправили в Маутхаузен, де вдень і вночі клубочився ядучий дим крематоріїв. Скоро доля розлучила їх.

Сліди обох загубилися…

Купа вугілля на подвір'ї «Ардельт-верке» поступово танула, пальне поглиналося заводськими печами. Підгрібаючи якось залишки вугілля, робітники натрапили на цупкий пакунок з клейонки, перев'язаний шпагатом. Німець-вартовий, що походжав поруч, вирвав із рук в'язня-поляка знахідку, розрізав тесаком шпагат. З пакунка посипались… фотознімки.

Ріхарда Шперлінга заарештували того ж дня. Його повезли до міста в гестапівській малині. Як тримався німець під час допитів, невідомо. Але ті, хто був свідками останніх хвилин його життя, розповідали, що помирав він достойно. Шперлінга розстріляли на подвір'ї «Ардельт-верке», зігнавши до місця страти всіх робітників — і німців, і іноземців.