Через роки

Через роки

Доцент Новосибірського медичного інституту Стефан Антонович Шредерс, повернувшись із роботи, відпочивав, гортаючи новий журнал «Прага — Москва». Шредерса зацікавила стаття чехословацького вченого Карела Гануша, колишнього в'язня табору Маутхаузен. Гануш писав про своїх друзів-антифашистів, про людей сміливих і мужніх, які в умовах гітлерівського табору-катівні не припиняли боротьби. Увагу Шредерса привернули в статті два слова: «Професор Василь». Доцент гарячково пробіг очима журнальну сторінку. «Професором Василем» товариші по підпіллю називали Бунелика. Слідом за псевдонімом Шредерс побачив у статті й повне ім'я людини, яку вважав давно загиблою.

Ще ніколи в житті доцент так не хвилювався, як того вечора. Давно працює він у сибірському місті. У відбудованому Волгограді очолює один із районних відділів народної освіти Олексій Биков. У Боровичах, поблизу Новгорода, трудиться на посаді заступника директора великого підприємства колишній член підпільного антифашистського центру в Сілезії Василь Шморгуи. Вони дожили до Дня Перемоги. А Бунелик та Кисельов…

Робітник із відсіченими пальцями правиці приніс від них із «Ардельт-верке» записку. Шредерс та його друзі зрозуміли її зміст: Василь Бунелик та Михайло Кисельов виконали завдання. Залишався останній етап операції — переправити добуті відомості про таємну зброю гітлерівців на Батьківщину. Биков, Шредерс і Шморгуи готувалися до цього. Але зв'язок із посланцями на «Ардельт-верке» обірвався…

Шредерс схопився, накинув пальто, вибіг на вулицю.

З Новосибірська до Львова того ж вечора полетіла телеграма. А через деякий час Василь Родіонович Бунелик обіймав Стефана Антоновича на львівському вокзалі. І не було кінця спогадам.

Шредерс провів у «воскреслого» друга цілий місяць. І про що б не говорили вони, перед очима стояв Михайло Васильович Кисельов.

Минуло ще два роки.

Думки про долю інженера не давали Бунеликові спокою. А може?..

Влітку, одержавши відпустку в школі-інтернаті, де він працював учителем, Василь Родіонович поїхав до Києва. Походив знайомими вулицями, побував на колишній Сінній площі. Почав пригадувати, як випадково зустрілися в заповненому арештованими шкільному коридорі з Кисельовим, як вони стояли біля шафи. Кисельов говорив тоді… Він же назвав тоді номер будинку, з другого поверху якого стрибнув уночі! Невже не згадається та розмова, невже?.. Бунелик напружував пам'ять. І раптом наче ще раз почув з уст інженера і номер дому, і назву провулка. Майже бігцем кинувся вниз, до Дніпра.