Бахмайєр повернувся до нас обличчям — він втішався власним голосом, що гучно лунав серед мертвої тиші.

— Дозвольте, панове, відрекомендувати вам… Всім добре видно? Прошу підійти ближче! Ще ближче. Ось так. Чи вам відомо, хто стоїть перед вами? Які красені, правда ж? Кожним можна замилуватися. Так от, оце вони і є, ті самі знамениті більшовицькі комісари, ге-ро-ї, котрими пи-ша-єть-ся Батьківщина! — він зареготав, крутнувся на підборах, зробив крок уперед. Повільно, кілька разів махнув рукавичкою, навмання затримуючи свій погляд. на кількох подертих гімнастерках. Есесівці миттю висмикнули з натовпу тих, на кого він вказав рукою.

— У крематорій!

Чотири мовчазні постаті, повиснувши на руках дебелих охоронників, зникли за смугою світла. Їх поволокли в темряву, в табір, туди, де між кухнею та лазнею куріли димом зловісні печі.

Полонені мовчали. І ми мовчали також.

— Я хочу вас запитати, — хизуючись перед згустком тіл у гімнастерках, Бахмайєр грався вийнятим з кобури пістолетом, підвищив голос, — чи вам подобалося бути червоними комісарами? Адже ви були задоволені вашими зірками на рукавах, вашими званнями? Мовчанка — ознака згоди… Гаразд! Якщо так, то, може, серед вас знайдеться зараз хоч би один, котрому не відібрало мову зі страху, і він нам скаже прилюдно вголос, що був комуністом і більшовицьким комісаром? Що? — Блазнюючи, Бахмайєр приклав долоню до вуха. — Не чую! Ви мовчите? Отож-бо! Тепер ви забули навіть, як слово «комуніст» вимовляється, я розумію, розумію…

Бунелик заплющив очі, його пальці стиснули край столу.

— І раптом з натовпу, освітленого прожекторами, повільно вийшов чоловік. У блакитнуватому холодному сяйві добре видно було його загрубіле вилицювате обличчя. Він, шкутильгаючи, наближався до Бахмайєра і не відводив від нього погляду примружених очей. Підійшов майже впритул до німця, похитнувся, однак устояв на ногах й сказав хрипло, окаючи, чітко вимовляючи кожне слово:

— Маєш бажання познайомитися? Що ж, давай… Я — Морозов Олександр Дмитрович, член Комуністичної партії і більшовицький військовий комісар. — Злегка повернувши голову у бік розгубленого перекладача, додав: — Ти, падлюко, перекладай йому, щоб слово в слово. Я комуністом був, комуністом залишився і буду комуністом навіть після смерті! — І знову примружені очі — на Бахмайєра. — Що ще тебе цікавить, фашистська наволоч?

Бунелик пильно подивився на мене.

— Вам коли-небудь доводилося чути тишу, таку тишу, коли здається, неначе зупинився час? Я таку тишу чув. Вона в ту мить огорнула каменоломні, тільки пара немовби потріскувала, вихоплюючись з легенів разом із диханням сотень людей.