— Я бачила смерть?

Ти побачила те, що є довкола кожного зі світів, — оте Ніщо, яким заповнено безмежність. Порожнечу, заселену тварюками Пекла.

І я йшла крізь нього, і якась почвара невпинно ступала слідом.

Я сиділа на валуні порожнечі, а вона ходила кругом і шаруділа довгим хвостом.

Я повернула назад, і вона — за мною.

Я побачила на овиді страшних вершників зі смолоскипами в руках, вони освітили й мене кволим відблиском смолистого вогню.

Страшні вершники на жахливих створіннях. Нехай недовго, але якесь світло. Однак я не зважилася подивитись назад, боялася, що тварюка за моєю спиною буде надто потворна.

Я побачила смолоскипи й зажмурила очі, аби знову пірнути в темряву. І раптом сосни! Височенні чорні сосни. Що не корінь — нора. Луска від кори, мов провалля океану. Я уявила, хто живе під ними, і в ту ж мить відступила назад.

— Рип, — тварюка теж зробила крок, і ми на цей її крок стали одне до одного ближче.

— Ти кудись ведеш мене?

— Рип, — за лівим плечем.

— Я можу відпочити?

— Рип-рип-рип, — іззаду.

Я присіла, й одразу жахне:

— Ррррррр…

Отже, слід підвестися.

— Я стою, — анішелесь. — Егей, де ти? Мені знов рушати?