Перепочити б… Ковтнути води…

Клацає паща, і воїн із червоним хрестом на грудях помирає. Чудовисько з квадратною мордою розмахує головою, кидаючи на трупи пошматоване тіло, та здригнеться на останньому шматку:

— Хххххххха…

Удар мечем ізнизу, крізь луску на шиї. Пробито шию наскрізь.

І чоловік, який просто собі ліг у ліжко. Але раптом почув:

— Це Остання Битва, — у ту ж мить згадалися п’ятнадцять прожитих життів. Тисяча тисяч знань, збережених у ньому невідь для нього самого до тієї самої хвилини, коли він стане частинкою Світла.

Знання, що вихлюпнулися на нього. Зробили його просвітленим мудрістю.

— Остання Битва, — наголосив він і сказав до самого себе:

— Так.

У ту ж мить на його тілі з’явились обладунки. В ту ж мить — довгий меч.

І вичікування, і удар від зіткнення. І двобій з ворогами. І пробита шия тварюки з квадратною мордою. Із зубастою пащекою.

І хвиля розлючених демонів, що затопила та завирувала над ним.

— Ха-ха-ха! — зграя демонів, колишніх грішників, обернених Злом на дрібне зло.

І Янгол, що спустився між них.

Лише один коловий помах його вогненного меча.

Севастян-ексерсист у довгополому чернечому вбранні. Серед юрми шаленіючих грішників. Доторк до грудей, щоб вигнати з їхніх душ зло та демонів, які опанували ті душі. Замашний розмах розсипаних з руки крапель свяченої води. Кожний доторк — біль за скоєне. Кожне слово любові — розуміння того, що ти все-таки зробив. Розуміння і жах.

Але вже несила бодай щось змінити.

Низькорослий Убивця Родин із самозарядним арбалетом із рогів тварюки. Один із численних псів Останньої Війни.