Добрий Вітчим:

— Тобі подобається вбивати?

Я мисливець.

Мисливець Вісім? Із тих, кого наймали, щоб зловити мене?

— Я не можу обернути тебе на тварюку. Можу лише наділити тебе вічністю, впродовж якої ти вбиватимеш своїх ворогів.

— Я не маю ворогів. Мені просто подобається вбивати.

— Тим паче, друзяко, тим паче.

І обернув його на звіра.

Чоловік Зла, який став перевертнем.

І мисливець на перевертнів, котрий забив його ударом двосічної сокири, — рудобородий розгніваний Кіт.

Боже, скільки забитих! Боже, за тілами не видно землі!

Ті, що танцюють на трупах. Дикий танок подертого вбрання… Помах меча, аби зупинити напругу…

Чорнокнижники, захоплюючись своєю владою над Демонами Чорних Книг. Безумні, котрі слугують злу тільки задля того, аби не відчувати себе тліном. Як пожирач отрут, колись побувавши за зірками, й досі вбиває себе ради того, щоб повернутися туди ще і ще раз.

Жахатися зі свого вміння та захоплюватися тим, що ти зумів убити те, що сам же й сотворив.

Застібати гачки на мантії тремтячими від хвилювання пальцями.

Стискати магічний жезл, немов це вісь Всесвіту.

— Ха-ба-ба-раб-ра!

Але варто по ньому вцілити, як він падає, мов купа ганчір’я, а всі його демони щезають…