Він був небесним змієм і чорним змієм землі.

Обертаючись на чудовиськ та монстрів. Звивався гадиною сліпою та безкостим велетнем з безліччю голів.

Він розсипався на частини й ставав відображенням незліченної кількості кривих дзеркал, щоб оточити мене, а потім знову обертався на самого себе.

Його лють кипіла в ньому, й від цього він збільшувався. Він переростав із жаху в жах.

Та вже коли вирішив — не бійся.

— Хоч кажуть, що боятися — не сором, а ти — не бійся, — пошепки сама до себе.

І відповідала:

— А я не боюся.

Він міг стати ким завгодно. Навіть ненависним Мачусі гренделем — пожирачем мертвяків.

А я була лише янголом.

Маленький янгол Крихітка.

Але часом і янгол може стати прокляттям, невідворотністю та долею.

Вітчим був багатоликий, він міг стати ким завгодно. І ось тепер, у подобі найжахливішого з демонів, він повільно підіймається вгору.

Він постав переді мною велетенським звіром, потворним мучителем тих, що спали. Від його рикання налилися отрутою моря.

Кігті-мечі. Піднесена для удару лапа.

І Крихітка відстрибує назад. Відстрибує, та не встигає утекти.

— Щщщщааааххх!!!