— У вас зараз достатньо ясний мозок, щоб розуміти, що відбувається, докторе Флікінджер? — показав Френк на люльку на бічному столику.

— Звичайно. — Ґарт відчув поштовх цікавості. — Ви справді тут не для того, щоб мене вбити?

Френк ущипнув себе за перенісся. В Ґарта склалося враження, що він спостерігає ззовні якийсь серйозний внутрішній монолог.

— Я тут, щоб попросити про послугу. Зробите — і тоді ми квити. Йдеться про мою дочку. Вона — єдине, що залишилось доброго в моєму житті. А тепер з нею сталося це. Ця Аврора. Я хочу, щоб ви поїхали і подивилися її, і…

Рот Френка відкрився й закрився кілька разів, але слова в нього на цьому скінчилися.

Думка про його власну дочку, про Кеті, зринула в голові Ґарта.

— Не треба зайвих слів, — сказав Ґарт, відкидаючи ту думку геть, дозволяючи їй, наче уривку якоїсь стрічки під жорстким вітром, пурхнути деінде.

— Йо? Справді?

Ґарт простягнув руку. Ймовірно, Френка Ґірі він цим здивував, але не здивував себе. У світі було так багато всього, чому нічим не можна було допомогти. Ґарт завжди радів, коли він міг. І цікаво ж буде подивитися на цю штуку, Аврору, зблизька.

— Звичайно. Допоможете мені піднятися, якщо ваша ласка? Френк звів його на рівні, і після кількох кроків Ґарт був у порядку. Доктор вибачився і на хвильку зник в одній з бічних кімнат. Звідти він вигулькнув з невеличким чорним портфелем і лікарським саквояжем. Вони вийшли надвір, у ніч. Дорогою до Френкового пікапа Ґарт провів рукою по гілках бузкового деревця, яке стирчало з лівого вікна заднього сидіння його мерседеса, але від коментарів утримався.

10

10

Лис шкандибаючи утік від вогню, яким зайнялася трава від палаючої жінки, але всередині себе він ніс інший вогонь. Той палав углибині його крижів. Це було погано, бо тепер він не міг швидко бігти, а ще відчував запах власної крові. Якщо він чує запах власної крові, то й інші створіння його також чують.

У цих лісах ще залишалося кілька гірських левів[198], і якщо якийсь із них унюшить його скривавлену спину й стегно, йому кінець. Давно він не бачив гірського лева, останній раз, ще коли його мати була повна молока і четверо з його приплоду були живими (тепер уже всі мертві, один напився поганої води, інший з’їв отруєну приманку, одна потрапила в пастку, якою їй відірвало ногу, вона тоді так скавчала й плакала, інша пропала десь уночі), а ще ж були дикі свині. Цих лис боявся дужче, ніж гірських левів. Вони втекли із загону якогось фермера й розплодилися в лісі. Спершу лис умів без проблем від них утікати і навіть трішки розважався тим, що їх піддражнював; вони були дуже неповороткими. Та зараз він навряд би зміг бігом бігти. А скоро буде нездатний навіть підтюпцем.