— Воно вже так.

Ілейн втупилась у нього.

— Тільки Нана має для мене зараз значення. Тільки вона.

6

6

Дорогою до свого пікапу Френк зупинився поглянути на штабель дров біля заднього ґанку, які він сам нарубав. Після зими їх там залишилося з півкорду[193]. Невеличка пічка «Йотул»[194] у кухні робила дім затишнішим, манливим у холодну погоду. Біля неї у кріслі-гойдалці Нана любила робити свої шкільні завдання. Коли вона сиділа там, нахилившись над підручниками, і волосся затуляло її обличчя, Френкові вона здавалась схожою на якусь дівчинку з дев’ятнадцятого століття, коли всі ці стосунки між чоловіками й жінками були значно простішими. В ті давні часи скажеш жінці, що хочеш зробити, і вона або погодиться, або триматиме свого рота на замку. Йому згадались слова, які його батько проказав матері, коли вона протестувала проти придбання нової потужної газонокосарки: «Ти займаєшся хатою. Я заробляю гроші і сплачую рахунки. Якщо ти маєш з цим якусь проблему, назви її».

Вона не мала. А отже, в них було добре подружнє життя. Майже п’ятдесят років. Жодних шлюбних консультацій, жодних розлучень, жодних адвокатів.

Дрова було накрито великим полотнищем брезенту, а колоду меншим його шматком. Френк підняв менший і висмикнув з пошрамованої колоди сокиру з коротким держалном. Флікінджер не скидався на надто крутого, але бути підготовленим ніколи не завадить.

7

7

Дороті відійшла першою. Голова відкинута, рот відкритий, вставна щелепа з прилиплими крихтами коржика трішки зсунулася — вона захропла. Три інших жінки дивилися, як розгортаються й линуть білі джгутики, розщеплюються й линуть, линуть і спадають на шкіру Дороті. Вони накладалися наче якісь мініатюрні бинти, обмотуючи жінку в перехресний спосіб.

— Я хочу… — почала Маргарет, але, видко, чого саме їй хотілося, вона не була в змозі з себе видобути.

— Як ви вважаєте, вона страждає? — запитала Бланш. — Як вважаєте, їй боляче?

Хоча власні слова їй видавалися важкими в роті, сама вона жодного дискомфорту не відчувала.

— Ні, — хитливо звелася на ноги Ґейл; фуркнувши папером і шелеснувши пластиковою обгорткою, впала на підлогу її взята в бібліотеці «Спокута». Долаючи шлях через кімнату до Дороті, вона спиралася на меблі.

Бланш стуманіло вразилася таким зусиллям. Разом з пігулками вони також спожили пляшку піно, і більшу частину вина випила Ґейл. У в’язниці була одна офіцерка, яка виступала в змаганнях з армреслінгу. Бланш загадалася, чи існують такі змагання, щоб напиватися вина з пігулками, а потім ходити, не перечіпляючись через стільці й не натикаючись на стіни. Ґейл могла проґавити своє покликання!