– Ілейн, забудь уже про Фріца Мешаума, і про дружину його забудь. Забудь про мене. Думай про Нану. Може, цей док зможе допомогти.

Флікінджер навіть міг почуватися вдячним Френку за те, що він відігрався на його машині, а не вломився в дім, не зігнав лють на самому доброму докторі.

Сирени не вщухали. Вулицею, ревучи двигуном, промчав мотоцикл.

— Френку, я б радо в це повірила.

Її слова, повільні й делікатні, з наміром звучати щиро, промовлені тим самим тоном, який вона собі прибирала, коли пояснювала Нані, як важливо дотримуватися акуратності в шухлядах.

— Тому що я тебе люблю. Але я тебе знаю. Ми прожили разом десять років. Ти мало не до смерті побив людину через собаку. Бозна, як ти обробив того Флікмюллера, чи як там його прізвище.

— Флікінджер. Його звуть Ґарт Флікінджер. Доктор Ґарт Флікінджер.

Ну, дійсно ж, як вона може бути такою тупою? Хіба їх ледве не затоптали — чи мало не розстріляли! — коли вони намагалися дістатися до бодай якогось лікаря, щоб подивився їхню дочку?

Вона допила каву:

— Просто залишайся тут, біля своєї дочки. Не намагайся виправити те, чого ти навіть не розумієш.

Гнітюче розуміння торкнулося Френка Ґірі: все полегшиться після того, як Ілейн і сама засне. Але поки що вона цілком притомна. Як і він.

— Ти неправа, — сказав він.

Вона моргнула, вирячившись на нього.

— Що? Що ти оце сказав?

— Ти думаєш, що ти завжди права. Інколи так і є, але не цього разу.

— Дякую тобі за таке чудесне просвітлення. Я йду нагору, сидітиму з Наною. Ходімо зі мною, якщо хочеш, але якщо ти поїдеш по того чоловіка — якщо ти бодай кудись поїдеш — між нами буде все скінчено.

Френк усміхнувся. Тепер він почувався файно. Яке це було полегшення, почуватися файно.