Це розвеселило Ейнджел.

— Дияволиця-Ейнджел! Ейнджел-Дияволиця! — зображала вона в повітрі терези, то опускаючи їх, то піднімаючи. — Це ж історія мого життя, міз Динаміт!

Клодія туркотіла своє:

— Вона мусить мати щось від нечистого, якщо вона єдина, хто може спати так, як раніше.

— Щось я тебе не втямлю, — промовила Джінет.

Нарешті Клодія підвела голову. Під очима в неї були фіолетові копалини.

— Вона спить, але не в коконі, як усі. Підіть самі подивіться. Спитайте, як вона це робить. Скажіть їй, якщо їй треба мою душу, хай забирає. Я лише хочу знову побачити Мирона. Він — моя дитинка, йому потрібна його матуся.

Ейнджел вилила каву з чашки, яку вона пропонувала Клодії, назад до баняка, потім обернулася до Джінет.

— Нам тре’ на це роздивитися.

На згоду Джінет вона не чекала.

Коли туди прибула з кавовим візком Джінет, Ейнджел, вчепившись руками в ґрати, дивилася в камеру. Та жінка, яку Джінет примітила ще в той час, як її мучив Пітерз, тепер лежала з заплющеними очима на койці, розслаблено розкинувши руки, розмірено дихаючи. Прекрасним віялом розгорнулося її темне волосся. Зблизька обличчя в неї виглядало ще вродливішим, воно було бездоганним. На ньому не лише не було якогось плетива, і ті забої, які раніше бачила Джінет, тепер зникли. Як таке могло бути?

Може, вона насправді дияволиця, подумала Джінет. Або янголиця, яка прийшла врятувати нас. Хоча це не здавалось імовірним. Янголи не літають у цьому закладі. Окрім нашої Ейнджел Фіцрой, тобто, а вона далебі ближча до кажана.

— Вставай! — крикнула Ейнджел.

— Ейнджел, — поклала їй на плече долоню Джінет, — може, тобі не варто…

Ейнджел струсила з себе руку Джінет і спробувала відчинити двері камери, але тут вони були замкнені. Ейнджел вхопила кришку кавового баняка і почала гатити нею по ґратах, створюючи такий безбожний брязкіт, що Джінет мерщій затулила долонями собі вуха.

— Вставай, су-у-учко! Вставай, понюхай цієї йобаної кави!

Жінка на койці розплющила очі, вони в неї були мигдалеподібні і такі ж темні, як її волосся. Вона скинула ноги на підлогу — довгі й гарні, навіть у бахматих тюремних штанях — і позіхнула. Потягуючись, вона випнула вперед пару цицьок, поряд з якими цицькам Клодії залишалось тільки соромитись.

— Гості! — гукнула вона.

Її голі ступні наче й підлоги не торкалися, коли вона підбігла до ґрат і потягнулась крізь них, вхопивши одною рукою за руку Джінет, а іншою Ейнджел. Ейнджел інстинктивно відсахнулась. Джінет була надто ошелешена. Вона відчула, наче з руки цієї нової жінки в її руку перебігає легенький електричний струм.