5

5

Клодія не мала на думці крадіжки. Єдине, чого їй хотілося, це трішки спокійної розмови. Згаяти час, поки в Крилі А все заспокоїться і вона зможе поговорити з тією новою жінкою, з’ясувати, як можна їй, Клодії, також заснути, а потім знову прокинутися, як будь-якого дня. Ця нова жінка може їй цього не сказати, але з іншого боку, може й сказати. Диявол непередбачуваний. Він же колись був янголом.

Рі лежала на своїй койці, обличчям до стіни. Клодія вперше помітила, і то не без печалі, що волосся в Рі вже почало сивіти. У Клодії так само, але своє вона фарбувала. Коли вона не могла дістати справжнього засобу (чи коли не могла вмовити когось зі своїх небагатьох відвідувачів принести їй трохи «Ньютріс[202] Шампань Блонд», її улюблений колір), Клодія використовувала «РіалЛимон»[203] з кухні. Він діяв доволі добре, але не тримався довго.

Вона потягнулася рукою торкнутися волосся Рі, але зразу ж її відсмикнула, стиха скрикнувши, коли трохи тієї сивини прилипло до її пальців. Пасма секунди дві маяли в повітрі, а потім розтали.

— Ох, Рі, — простогнала Клодія. — От і ти теж.

Та, може, ще не пізно, у волоссі Рі було тільки кілька джгутиків того кокону. Може, Бог послав Клодію у В-7, поки ще є час. Може, це таке випробування. Вона вхопила Рі за плече і перевернула на спину. Плетиво спіралями розгорталося зі щік і бідного пошрамованого лоба Рі, павутинки виринали з ніздрів, вихрячись від її дихання, але обличчя поки ще було видно.

Ну, здебільшого.

Клодія однією рукою почала зчищати це лайно зі щік Рі, з боку до боку, не забуваючи й про ті білуваті волоконця, що виринали з її рота, переплітаючись на губах. Іншою рукою Клодія вхопила Рі за плече і почала трясти.

— Стівенсон? — з кінця коридору. — Утримувана, що ви там робите? Це не ваша камера.

— Прокинься! — закричала Клодія, струшуючи жінку ще дужче. — Прокидайся, Рі! Поки ще не пізно!

Безрезультатно.

— Утримувана Стівенсон? Я з вами говорю.

— Це офіцер Лемплі, — сказала Клодія, не перестаючи трусити і обдирати те невгамовне біле прядиво. Господи, за ним так важко було угнатися. — Вона мені подобається, а тобі? А тобі, Рі?

Клодія почала плакати.

— Не йди, любонько, тобі так рано назавжди йти!

І спершу їй подумалося, що жінка на койці з цим ніби погоджується, бо очі її розчахнулись і вона почала усміхатись.

— Рі! — зраділа Клодія. — Ох, слава Богу! А я було думала, що ти…

Тільки та усмішка не перестала ширитися, губи відтягувалися назад, аж поки усмішка не перестала бути усмішкою, перетворившись на вищирене гарчання. Рі різко сіла і, вхопивши руками Клодію за шию, відкусила одну з її улюблених сережок, пластикову котячу мордочку. Клодія заверещала. Рі виплюнула сережку разом з пипкою вуха і допалась до горла Клодії.