Усе це було чудово, але, можливо, його мати була занадто доброю. Хіба власна поступлива, згодлива натура Дона не заводила його не раз у халепу? Скажімо, коли та ж Сорлі до нього залицялася. Він розумів, що це неправильно, але все одно дозволив їй себе використати. Він слабак. Всі чоловіки такі, коли доходить до жінок. А деякі — чимало таких, вони навіть… навіть… навіть…

Занадто великодушні!

Так!

Великодушність — це та бомба з годинниковим механізмом, яку вручила йому мати, от вона й вибухнула їй в обличчя. В цьому виявилася справедливість (треба визнати, неймовірно жорстока справедливість), і хоча Дон міг з таким погодитись, він поклявся, що ніколи цього не вподобає. Смерть — це сувора кара за великодушність. Справжні злочинці — це такі як та Дженіс Котс. Нема смерті надто суворої для Дженіс Котс. Він шкодував, що замість усипити її пігулками, йому не випало шансу задушити її. Або перерізати їй горло і дивитися, як вона стікає кров’ю.

— Я люблю тебе, мамо, — промовив він до кабіни пікапа.

Він промовив ці слова так, ніби випробовуючи, чи не вдарять вони рикошетом. Дон повторив це твердження ще кілька разів. А потім додав:

— Я тобі вибачаю, мамо.

Дону Пітерзу дійшло, що він не хоче залишатися наодинці зі своїм голосом. У ньому наче… наче не звучало правоти.

(«Ти впевнений, що це правда, Донні? — питала його мати, коли він був малим і вона вважала, що він бреше. — Милесенький, це свята правда, що ти взяв із вази тільки одне печиво?»)

(«Так, — казав він. — Це свята правда». Хоча це була неправда, і він догадувався, що мати знає, що це неправда, але вона заплющувала на таке очі, і от погляньмо, що їй це наробило. Як там у Біблії про це? «Посієш вітер — пожнеш бурю».)

3

3

Оскільки на парковці біля «Рипливого колеса» місць увже не було, Дону довелося покинути свою машину при узбіччі далі по вулиці. Дорогою до бару він проминув кількох чоловіків, які стояли на хіднику з кухлями пива, захоплено спостерігаючи велику заграву в горах.

— А ще й в іншому місці горить… здається, це вже десь у самому місті, — зауважив один з них.

Мабуть, мамин будинок, подумав Дон. Можливо, заразом згорить весь сусідній квартал і хтозна скільки сплячих жінок. Декотрі з них добрі, і це сумно, але переважна більшість або шльондри, або фригідні. Завжди або занадто гарячі, або занадто холодні. Отаких-от маємо жінок.

Він отримав чарку і пиво біля шинквасу і знайшов собі місце в кінці довгого стола з поліціантом Террі Кумсом і одним чорним парубком, якого він знав в обличчя зі своїх попередніх вечорів у «Колесі», але чийого імені пригадати не міг. Якусь мить Дон зважував питання, чи міг Террі чути щось про події в тюрмі, про те фальшиве звинувачення, про те, як його підставили тощо. Та якщо Кумс навіть і чув, він був не в тому настрої і стані, щоб з цього приводу щось робити — поліціант сидів напівсонний, з на три чверті порожнім глеком на столі перед собою.