7
Коли Френк приєднався до Террі і Дона Пітерза (а слідом за ним і Ґарт, який козирем, цілком новою людиною, повернувся з жіночого туалету), його пияцькі компаньйони сиділи на лаві, відвернувшись від свого довгого стола. Якийсь чоловік у джинсах і блакитній робітничій сорочці з шамбрей-батисту та в фірмовому кашкеті «Кейс», що їх фірми роздають на халяву[231], стояв, жестикулюючи напівпорожнім кухлем пива, і ораторствував, а люди довкола мовчки, з повагою його слухали. Обличчя його було ніби знайомим, якийсь місцевий фермер чи, може, водій-дальнобій, із щоками, поцяткованими щетиною, з пожовклими від «Червоношкірого»[232] зубами, але подавав він усе з інтонаціями впевненого у собі проповідника, його голос здіймався і спадав каденціями, які закликали до вигуків:
— Ми мусили-бо бачити, до чого йдеться! — проголошував дальнобій\проповідник. — Надто високо залетіли-бо наші жінки, як той парубок з восковими крилами, і крила їхні розтопилися!
– Ікар, — підказав Гавленд.
На ньому була стара бахмата фермерська куртка з латками на ліктях. З нагрудної кишені стирчали його окуляри.
—
Загули схвальні голоси. Френк не приєднався до них. Він не вважав, що його проблеми з Ілейн бодай якось залежать від абортів чи лесбійок.
– І все це тільки за сто років!
Дальнобій\проповідник стишив голос. Він міг це зробити, бо хтось вгамував джукбокс, обірвавши передсмертне голосіння Тревіса Трітта[233].
— Вони не просто зрівнялися, як то вони казали, ніби хочуть,