Чоловік, який сидів на унітазі в кабінці жіночого туалету «Рипливого колеса» був якимсь чмарооким персонажем у рок-н-рольній майці і костюмних штанях. Він вирячився на Мікейлу. Втім, життя не без приємних сюрпризів. Принаймні штани в нього не були спущені.

— Жевжику, — сказала вона, — тут пораються пані. — Ще кілька днів, і все тут стане вашим довічно. А поки що вимітайся геть.

«Поширюймо паніку»[230]— оголошував напис на його майці — ну звісно ж.

— Перепрошую, перепрошую, мені лише секунда, — показав він на торбинку в себе на колінах. — Я хотів курнути трохи кришталю, але в чоловічому туалеті такий натовп. — Він скривився. — І там такий запах, чисто лайно. Велике лайно. Це неприємно. Прошу, якщо ви зможете трішки потерпіти, я був би вдячний.

Голос його впав до шепоту:

— Цього вечора я бачив певну магію. Не діснеївську магію. Погану магію. Зазвичай я досить витриманий, але це мене прибило.

Мікейла витягла руку з сумки, в якій вона стискала Урсулин пістолет.

— Погану магію, еге? Це звучить тривожно. Я щойно проїхала весь шлях від Округу Колумбія і тут дізналася, що моя мати вже спить. Як вас звуть?

– Ґарт. Співчуваю вашій втраті.

— Дякую, — відповіла вона. — Моя мати була ще та шпичка в сраці, але мала в собі також чимало такого, за що її варто любити. А мені можна трохи вашого креку?

— Це не крек. Це мет.

Ґарт розстебнув свою торбинку, дістав звідти люльку й подав Мікейлі.

— Безумовно можна, якщо вам хочеться.

Наступним він видобув зіп-пакет кришталю.

— Ви схожі на ту дівчину з телевізора, ви це знаєте?

Мікейла усміхнулась:

— Люди мені це постійно кажуть.

6