6

Той самий катастрофічний стан у чоловічому туалеті «Рипливого колеса» вигнав надвір Френка Ґірі, щоб випорожнити сечовий міхур на краю парковки. В наслідку того, що вони побачили, — нетлі, народжені з вогню, — здавалося дурним робити щось інше, крім як піти до бару й напитися. Його власні очі засвідчили дещо таке, що не надавалося до пояснення. Існує інший бік цього світу. Існує якийсь глибший рівень, який залишався цілком невидимим до цього ранку. Втім, він не виявив себе як доказ Бога Ілейн. Ті нетлі, що народились із вогню, і сам той вогонь, гадано, і є тим, що чекає на іншім кінці духовного спектру.

За кілька ярдів тріснула гілка.

— Той туалет, то якесь йобане пекло… — долетів белькіт якогось чоловіка.

Френк розгледів тонку постать у ковбойському капелюсі.

Френк застебнув зіпер і розвернувся, щоби іти назад до бару. Він не знав, що йому робити іншого. Нану й Ілейн він залишив удома покладеними на пляжних рушниках у підвалі, замкненому на ключ.

Його зупинив голос того чоловіка.

— Хо’ почути дещо дике? Міллі, дружина мого друзяки, вона працює там, у тюрмі, так от вона каже, що в них там… ну, теє, є такий фіно-мен. Воно, мо’, й дурня, така моя думка, але… — У кущах заляпотіла сеча цього чоловіка. — Вона каже, шо ця краля, коли вона спить, їй ніц не робиться. Знов прокидається.

Френк укляк.

— Що?

Чоловік неквапно вигинався туди-сюди, насолоджуючись тим, що ретельним маніром розсіював свою сечу якомога ширше довкола.

— Спить і прокидається, як нормальна. Прокидається в порядку. Так мого друзяки жінка каже.

У небі посунулась хмара і місячне світло чітко проявило профіль того собачого ката, Фріца Мешаума. Ясно виднілося лобкове волосся його чахлої вахлацької бороди і глибоко запала місцина під правою вилицею, куди прикладався прикладом рушниці Френк, щоби назавжди змінити контури цього обличчя.

— А з ким це я б’лакаю? — звірюкою скривився Фріц, придивляючись. — Це ти, Кронський? Як той 0.45-й тобі служить, Джонні Лі? Файна стрільба, нє? Ні, це не Кронський. Хайбо милує, мені не двойнить, зара’ мені в очах, нахер, тройнить.

— Вона прокидається? — перепитав Френк. — Та утримувана в тюрмі прокидається? Й ніякого кокона?

— Так я чув, а ти собі, як хо’, рішай. Скажи, я тебе знаю, містере?

Френк, не відповівши, вирушив до бару. Він не мав часу на Мешаума. Він думав про ту жінку, про ту утримувану, яка може засинати і прокидатися, як нормальна.

7