Тепер тишу було порушено гучними, белькітливими схлипами й риданнями якогось чоловіка.
Гавленд його проігнорував.
— Утім, можливо, питання майбутніх генерацій залишається гіпотетичним. — Він підняв палець. — Історія подає надзвичайно дражливу ідею щодо людської натури, друзі мої, таку ідею, що може пояснити, чому, як щойно був пристрасно висвітлював цей джентльмен, жінки
— Бредня! — вигукнув хтось. — Йобана бредня!
Гавленда це не збентежило, він, навпаки, усміхнувся.
— Справді? Хто створює мотоциклетні зграї? Чоловіки. З кого складаються банди, які цілі райони в Чикаго й Детройті перетворили на зони бойових дій? Із хлопців. Хто ті владці, які розпочинають війни, і ті люди, які — за винятком небагатьох жінок, що пілотують гелікоптери тощо — в тих війнах б’ються? Чоловіки. О, а хто в них страждає як побічні жертви? Жінки і діти, здебільшого.
— Йо, а хто крутить сраками, нас під’юджуючи? — гукнув Дон Пітерз.
Обличчя в нього було червоним. Жили на шиї напнуті.
— Хто смикає за всі ті йобані
Зал сплеснув аплодисментами. Мікейла пустила собі під лоба очі й уже хотіла було заговорити. Надихана метом, з піковим кров’яним тиском, вона почувалася так, ніби здатна ораторствувати годин шість поспіль — не менш як тягнеться пуританська церковна служба. Але не встигла вона почати, як знову виник Гавленд.
— Вдумливо зауважено, сер, спостереження справжнього інтелектуала, певного того, що успішність багатьох чоловіків, зазвичай тих, які мають почуття неповноцінності, коли доходить до тендітної ста…
Дон почав підводитись.
— Кого це ти тут, сракоротий, неповноцінним назвав?
Френк потягнув його вниз, воліючи затримати поблизу себе. Якщо Фріц Мешаум справді мав якусь рацію, йому треба побалакати про це з Доном. Тому що Френк був майже певний, що Дон працює в тюрмі.
— Пусти! — гиркнув Дон.
Френк сковзнув рукою Дону під пахву й здавив:
— Тобі треба заспокоїтись.
Дон скривився, але не сказав більш нічого.