Він зжував шматочок шинки і чекав, що буде далі. У шлунку в нього трохи побурчало, трохи покрутило, але назад нічого не запросилося. Френк без слів долив йому в каву ложку віскі. Террі відпив, руки, які в нього тремтіли, хоча сам він цього не зауважував, заспокоїлися.

— Цього мені й треба було. Дякую, — прокрякав Террі.

Хоч і не близькі друзі, вони з Френком Ґірі випивали разом вряди-годи впродовж багатьох років. Террі знав, що Френк серйозно ставиться до своєї роботи міським урядником контролю за тваринами; знав, що Френк має дочку, яку він вважає неабиякою художницею; він пам’ятав, що якось один п’яниця запропонував Френку покласти своє роздратування чи що там у нього, на Бога, а Френк наказав тому п’яниці стулити пельку, і який не був тоді наквашений той п’яниця, він уловив загрозу у Френковому тоні і всю решту того вечора ані пискнув. Іншими словами, Френк здавався Террі достатньо правильним парубком, не з тих, кому бодай хтось захоче прищемити яйця. Те, що Френк був чорним, також грало йому на руку, створюючи необхідну дистанцію. Раніше Террі ніколи не думав про те, щоб заприятелювати з цим чорним парубком, хоча тепер, уже думаючи про це, він не мав нічого проти такої ідеї.

— Та не проблема, — сказав Френк.

Його спокійна, відкрита поведінка підбадьорювала.

— Тож усе… — Террі знову зробив ковток присмаченої кави. — Як і було?

— Як учора? Йо. Це означає, що все інакше. До речі, ти тепер чинний шериф. Дзвонили з управи, питали тебе кілька хвилин тому. Стара шериф десь пропала.

У шлунку Террі огидно булькнуло.

— Лайла пропала? Ох, Сусе.

— Мої вітання, ге? Велике підвищення. Вступає парадний оркестр.

Френк іронічно вигнув брову. Обидва залилися сміхом, проте Террі швидко всох.

— Агов, — промовив Френк. Його пальці знайшли долоню Террі і стиснули її. — Не занепадай духом, окей?

— Окей, — Террі ковтнув клубок у горлі. — Скільки жінок ще не поснули?

— Не знаю. Це погано. Але я певен, ти зможеш із цим упоратись.

Террі певен не був. Він пив ту присмачену каву. Він жував шинку. Його компаньйон за столом сидів тихо.

Френк і собі пив каву, поглядаючи поверх пругу чашки на Террі.

— Та чи зможу я впоратись? — запитав Террі. — Чи насправді зможу?

— Так. — У голосі Френка не було жодного сумніву. — Але тобі буде потрібна вся допомога, яку ти лишень можеш дістати.

— Ти хочеш, щоб я взяв тебе заступником?