— Джареде? — гукає вона. — Клінте?

Вони ж були тут минулої ночі. Сиділи за тим столом, який зараз лежить на боку. Жовта трава височіє довкола берегів тераси і пробивається між її дощок. Їхній барбекю, центр багатьох пікнікових вечер улітку, геть заріс.

У басейні, де вода розсільного кольору акваріума після довгої відсутності електрики, застигає по груди на середині свого шляху бобкет[250]. У його зубах якась пташка. Очі в бобкета яскраві, і зуби великі, і краплі води оздоблюють його хутро. До його широкого, плаского носа прилипла якась біла пір’їна.

Лайла нігтями шкребе собі щоку, відчуває біль і міркує (згнітивши серце), що це, зрештою, може бути й не сон. І якщо так, скільки ж часу вона проспала?

Добре заспалася. Чи то погано.

Звір моргає своїми сяйливими очима і починає плисти до неї.

«Де я?» — думає вона, а потім думає: «Я вдома», — а потім знову думає перше: «Де я?»

Розділ 1

Розділ 1

1