Лайла пішла будити Тіффані.

3

3

Кінець-кінцем сімнадцять мешканок Нашого Місця виру-шили за лисом на шести гольф-карах, караван повільно викотився з міста і поїхав колишнім шосе 31 в бік Круглявого Пагорба. Тіффані сиділа в передній машинці разом з Лайлою й Котс, всю дорогу нарікаючи, що їй не дозволили їхати верхи на власному коні. Це заборонили Ерін і Джолі, яких непокоїла сила переймів Тіфф, коли до розродження їй лишається ще шість чи вісім тижнів. «Це занадто для самої майбутньої мами», — сказали вони. Чого вони не поширювали (хоча Лайла з Дженіс знали), це їхньої тривоги за дитину, яку було зачато тоді, коли Тіффані ще на щоденній — а інколи й на щогодинній — основі вживала наркотики.

Вирушили Мері Пак, Магда Дубчек, учасниці Книжкового клубу Першого четверга і п’ятеро колишніх утримуваних з Дулінгського виправного закладу. А також Ілейн Наттінг, колишня Ґірі. Вона їхала разом з тими двома лікарками. Хотіла й її дочка, але Ілейн з цим не погодилася і трималася твердо, навіть коли почали литися сльози. Нану залишили зі старою Місіс Ренсом і її онучкою. Дві дівчинки були нерозлучними подружками, але навіть перспектива провести цілий день з Моллі не втішила Нану. Вона хотіла вирушити назирці за лисом, бо це, як у чарівній казці. Вона хотіла це намалювати.

— Залишайся зі своєю малою, якщо хочеш, — сказала Лайла Ілейн. — У нас достатньо людей.

— Чого я хочу, то це дізнатися, чого хоче та штука, — відповіла Ілейн.

Хоча, по правді, вона сама не знала, хоче цього чи ні. Цей лис — тепер він сидів перед обваленими руїнами перукарні Пірсона і терпляче чекав, поки жінки зберуться і вирушать — наповнював її якимсь відчуттям загрози, розсіяним, проте потужним.

— Поїхали! — гукнула сварливо Тіффані. — Поки мене знов не приперло пісяти.

Й отак вони вирушили слідом за лисом, який вивів їх з міста і трюхав далі вздовж вицвілої білої смуги посеред автостради, оглядаючись назад вряди-годи, щоб упевнитися, що його загін не відстає. Неначе усміхаючись. Неначе кажучи: «Оце вже точно, що сьогодні серед публіки є гарні жіночки».

Це була екскурсія — дивна, авжеж, але все одно вихідний день, вільний від їхніх різноманітних обов’язків і робіт — тож мусили б звучати балачки і сміх, однак жінки у повзучій вервечці гольф-карів їхали здебільшого мовчки. З початком руху фари таких гольф-карів вмикаються, тож коли вони проїжджали повз джунглі, на які перетворилося те, що раніше було лісопильнею Адамса, у Лайли майнула думка, що вони більше схожі на похоронну процесію, ніж на дівчат на екскурсії.