Дженіс дивилася на Лайлу.

— Розказуй.

— Я думаю, — почала Лайла, — тут вихід звідси. Шлях назад. Якщо ми захочемо.

У цю мить у неї на ремені ожив вокі-токі. Така злива атмосферного тріску, що ніяк не розібрати слів. Але Лайлу нібито кликала Ерін, і чути було, наче вона кричить.

5

5

Тіффані простягнулася на передньому сидінні гольф-кара. Її стара майка «Сейнт-Луїських Баранів»[323], яку вона колись у когось позичила, зіжмакана лежала на землі. Її груди, колись не більші за яблучка, стирчали в небо у простому бавовняному ліфчику четвертого розміру. (Лайкрові тепер зовсім не годилися.) Ерін стояла, нахилившись їй між ніг, з долонями розпластаними на тій дивовижній горі живота. Коли бігом з’явились жінки, дехто витрушуючи собі зі сплутаного волосся гілочки чи кілька нетлів, Ерін натисла. Тіффані завищала:

— Припини це, ох, заради Бога, припини!

І її ноги розчахнулись на V.

— Що ти робиш? — простягнула до неї руку Лайла, але коли опустила очі й побачила, те, що робила Ерін і чому вона це робила, стало зрозумілим.

Зіпер на заплямованих джинсах Тіфф був розчеплений, а бавовна трусів Тіфф зволожена рожевим.

— Дитина йде, але, замість голови, вперед гузном, — сказала Ерін.

— О Боже мій, сідничне[324]? — перепитала Кітті.

— Я мушу перевернути дитя, — сказала Ерін. — Вези нас до міста, Лайло.

— Нам треба посадити її прямо, — сказала Лайла. — Інакше я не зможу кермувати.

За допомогою Джолі і Бланш Мак-Інтай Лайла перевела Тіффані у напівсидячу позицію і Ерін втиснулася поруч неї.

Тіффані знову скрикнула:

— Ох, як же боляче!